Сонце серпневе

&&&

Сонце серпневе

Сонце серпневе, ти пахнеш коханим моім чоловіком. Там, на полонині, отави зачекалися нас. Веди мене на той берег ріки - нікому не розкаже Бистра, що бачила тебе зі мною. Стрибай обережно по слизькому камінню. Мені не вперше ходити тут. Тримаю за руку міцно тебе.

Два сонця бачу: одне - поруч, друге - купає ріка.

- Сонце серпневе, ти втопилося?
- Ні! - сміється Сонце. - Мені жарко з тобою. Хто з нас двох сонце - ще невідомо.

На кам'яному березі сушило нузі моі листям мати-й-мачухи. Затим покотилось у трави густі і високі.

- Що ти робиш, Сонце? - Підкрадаюсь до нього зі спини.
- Шию з листя чобітки тобі. Щоб дорога тверда ніжки твоі не зранила.
- Які гарні! - щастячко засяяло на личку моєму.

Сонце серпневе взуває мене, мов дитину.

- Буду берегти чобітки ці! - кланяюсь йому тричі.
- Не будеш! - зітхнуло печально Сонце серпневе. - Твій чоловік подарує тобі ще кращі. Справжні, на високих підборах...

Я бігла за Сонцем серпневим у ліс. Крутими стежками, лабіринтами хитрими у нових чобітках - каміння гостре ноги моі не скололо, наступала на гаспида й василиска - не вкусили за п'яти.
Чобітки чарівні привели мене у хащу глибоку, звори непролазні, де вогко дихає сивий мох. Крона ялин щитом стали між мною і Божим світом.
- Не бійся! Нічого не бійся! Я подарую тобі ще небесні ланци зі щирого золота! Ніхто не розіб'є іх.
- І навіть Бог?
Сонце серпневе мовчало. Небавом відлетить у вирій до Жінки своєі. Що тоді буде зі мною? Небесні ланци вріжуться в тіло моє до крові. Переріжуть кістки, задушать?

Сонце серпневе, не прощайся зі мною!
В'яну, як скошена трава, за тобою.

#МаріаннаШутко#