Солодкий Демон

Марианна Марианна
&&&

Солодкий Демон

- Коханці Вітри, де ви є? Де вами демони носять? - гукала перелякана Ель. - Перенесіть мене через цей міст-марево.
Ель стояла, зіщулившись від внутрішнього холоду і чекала на ураган. Але ураганом у повітрі й не пахло. Над нею розкинулось чисте-пречисте небо, з пухкими, збитими в крем, хмарами.
В іі житті було чимало дивних речей. Вона не могла пояснити в якій реальності живе. Зрештою, в кожноі людини своя вигадана реальність. І якщо людині комфортно жити в ній, то хай буде щасливою. Але Ель не почувалася затишно у своій реальності. Періодично на дорозі в неі з'являлися мости. Це були незвичайні мости. Це були Мости - чоловіки. Часто Ель не знала як ними йти - конфліктувала з ними, і вони скидували дівчину в прірву.
- Це тобі покара за того хлопчика, з котрого ти познущалася взимку, - озвався до неі вітер Зефір. Він зручно вмостився на гілці сливи і розгойдував ногами.
- Я невинна, що у Макса малий. Я такі не люблю, - скривилась Ель, пригадавши як вперше і востаннє кохалася з Максом. Він не сподобався ій нічим. Ну що з того, що симпатичний і добрий?!
- Мала пошлячка, - розреготався Зефір. - Тепер спокутуй гріх. Хто тебе гнав у ліжко з ним? Максу треба було тактовно відмовити, - повчав.
- Я випила абсенту, - гикнула Ель, пригадавши смак зеленоі пекучоі рідини. І ще більше скривилася. Вміла вона розвеселити безтурботного і замріяного Зефіра.
- Не простий він - цей міст, - Ель дивилася вдалину, в якій гойдалося збоку в бік, ніби підвісне, іі майбутнє.
- Я гуляв ним сьогодні. Будь обережною - приховує багато таємниць. Подекуди зруйнований, як після бомбардування. Людині й непомітні його сюрпризи.
Сюрпризами Зефір називав проломлену бруківку на мості, крізь яку дихало пекло.
- Якщо оступишся, Ель, пропадеш навіки. Дивися, як і куди йдеш. Навіть Янгол твій охоронець не поможе тобі, коли зробиш невірний крок.

(далі буде)