***
Твоі губи солодкі, мов вата. Зі присмаком далекого мого дитинства. Але я не буду цілувати тебе. Бо не люблю тебе.
Якби стрілися раніше хоча б на рік... І що змінилося б? Нічого. Торік у мене був він. Ні, торік у мене був Він. Мій таємний Манускрипт, який заховала в кишеню плаща. Шкіра його - з пергаменту. Волосся - шовкове, а віі - метелики. Як я люблю його і як не люблю тебе.
Втома таки зморила мене, і я заснула. Ти гладив мою маленьку руцю. Грів у своій великій долоні моі пальчики - павучки. Я відчувала твій подих на моій шиі... Навіщо ти приходиш до мене і залишаєш на мені солодкі цілунки? Його поцілунки пахли морем. І небом. І вітром. І гірськими квітами. Твоі ...липкою ватою, яка тане швидше, ніж хмара.
Ти хороший, я знаю. Хоч і сієш траву мовчання біля мого порогу. Крім дверей, маю ще й вікно. Буває: сідаю на підвіконня і розглядаю в небі небо. П'ю жасминовий чай і відчуваю порами душі твоі губи солодкі, мов вата. Думаю:"Скільки жінок божеволіло за твоіми губами?!".
Будь ласка, не стукай у двері мовчанням. Мені воно непотрібне. Бо душа вкрилася тоненькою кіркою Арктичного льоду. Нині я живу із зав'язаними очима. Вже навчилася ходити золотою серединою життя. Ні, не я. Він навчив. Він. Мій таємний Манускрипт. Інколи дістаю його з глибокоі кишені плаща і перечитую.
Я би його облизала! Він завжди проти цього. Тому стримую емоціі. Торкаюсь ніжно молочноі шкіри. Прошепочу так тихо, щоб не почув, що люблю його і знову ховаю. У нього теплі руки. Лагідні. Чи пестив він жінок? Не знаю.
Твоі руки пропахли чужими жінками. Колись мене збуджували такі як ти чоловіки. Але це було до нашоі зустрічі.
Можеш думати про мене, що завгодно. Направду, я холодна, мов риба. Вмираю не від твоіх дотиків. Сумую не за тобою. Чекаю не на тебе. У мене є такий Чоловік. Не солодкий. Він спить не зі мною. Він засинає один у ліжку самотньому, наче могила. Щоночі я зацвітаю йому жасмином.