***

Ти знову снишся мені. Вже в сотий раз. Знаєш, кожен раз просинаючись після снів з тобою, я відчуваю в грудях пустоту. Бо тебе немає поряд. Бо ти не зі мною. Ти не моя.
Вже вкотре я бачу тебе в перехожих. Помічаю твій силует і починаю бігти за ним. А потім зупиняюсь і починаю плакати. Бо розумію що це просто ілюзія. Ти далеко і це не можливо.
Вже вкотре я чую твій голос, сміх. Зразу починаю дивитись посторонах в пошуках тебе, а потім знову розумію, як помиляюсь. І це їсть мене зсередини.
Я так втомився. Шукати тебе, вслухатись в тишину, в надії, що почую тебе.
Я хочу попросити тебе про дещо. Звичайно, якщо ти почуєш.
Відпусти мене. Я знаю, що це важко і боляче. Але ж ненабагато легше тримати без надії на щось. Дай мені вдихнути. Відпусти, а дальше я сам. Впаду або взлечу. Але сам.
Бо ж так легше.
Правда?!