Я втрачаю відчуття часу. Летять дні, місяці і роки, а для мене це неначе пару хвилин.
Я втрачаю відчуття свободи. Вона ніби є але так далеко, що як би я не старався я ніколи не досягну її.
Я втрачаю відчуття закоханості. Кожен раз закохуюсь неначе вперше, а потім іду неначе в останій раз.
Я втрачаю музу. Вона є. Але не та. І скоро вона зникне. Бо вона хоче йти. Для чого муза людині, яка не творить. Яка не хоче творити.
Я втрачаю свої крила. З кожним падінням я втрачаю їх все більше і більше. Бо крилам потрібно літати, а не падати.
Я втрачаю себе. Бо без крил, музи, кохання я ніхто. Я просто оболонка. Безбарвна, напівпрозора оболонка.
Я все втрачаю. Але нічого не хочу тримати. Бо щоб здобути щось потрібно щось і втратити. Але що буде коли я втрачу себе самого?!