Одного разу ти запитаєш у мене, за що я полюбив тебе. І знаєш, наврядчи я колись зможу відповісти тобі на це запитання. І справа навіть не в тому, що я сам незнаю, а в тому, що люблять не за щось, а просто так. Любов не виникає через те, що тобі сподобалась зовнішність людини чи її стиль одягу. Ні, вона ніколи через це не виникає. Вона лиш починає проявлятися тоді коли людина відкриває свою душу і випускає своїх демонів, в надії, що її зрозуміють.
Одного разу, ти запитаєш мене, чого ж я не втік, коли побачив твоїх демонів. І я скажу тобі. Скажу те, що просто вони дуже похожі до моїх і я вірив, що зможу їх приборкати або подружитися з ними.
Одного разу, ти запитаєш мене, чого я не знайомлю тебе зі своїми друзями і рідними. Ти напевно будеш думати, що я соромлюсь тебе. Але насправді, я просто не хочу тебе з кимось ділити і не хочу втратити. Ти саме найцінніше, що є у мене і я не маю бажання ділитись про це з кимось.
Одного разу, коли в тебе ще буде в голові тисячі запитань до мене, ти прийдеш додому і зрозумієш, що мене немає. І все, що лишилося це цей аркуш паперу...