***

 Надвечір`я   

      Так ніжно і лагідно гомоніла природа навкруги. Ні вітру, ні дитячого галасу – всі відпочивають. Щось в повітрі немов застигло. Небо обступило,  ще недавно таке яскраве сонце і немов, хотіло його заховати від усіх. Та сонце щосили намагалося віддавати свої останні сьогоднішні промінці. Його  золотаве світло пробивалося поміж хмарами своєю хоробрістю. І все одно, ще один спекотний серпневий день позаду.

      В річці хлюпала риба, ніби хотіла закликати до щоденного вечірнього співу зелених подружок.  Ті дуже повільно розпочали свою пісню. Лебідь, немов під їх спів, непомітно долав водяний простір. Аж ось і цикади то з однієї сторони лугу, то з іншої розпочали своє вечірнє тріскотіння.
      
      Надвечір`я опустилося на землю, і вона повільно почала віддавати своє зібране за день тепло. Легкий серпанок розстелився повсюди.  Хмари так і не випустили зі своїх обійм вечірнє сонце.  Подув легкий вітерець. Десь далеко блимнула блискавка. Навкруги ніжно і лагідно гомоніла природа, очікуючи нової південної ночі...

Фото автора