Про недовiру

Анна Дудченко-Ольшевская
Дощ пішов від мене – згидив.
Кошеня втекло лякливо.
Сонце хмари прогризає
Золотим іклом злостиво.

Як сама собі не люба,
Всесвіт бачиться ворожим.
В нім раніше милі люди
На бездушних монстрів схожі.

Всюди скло і сірість, холод,
Все не щире та не гоже.
Виром вниз лечу по колу
Зачепитися не можу.

Та й не хочу, нема волі,
Жодної нема розради!
Не народжує любові,
Хто в усьому бачить вади.

Січень 2015