Хтось хитав руками, простягав до неба.
Хтось молився Богу, просячи наземно
Щоб родило поле, щоб були здорові
І щоби та сама, вірила любові.
Так минають тижні, а за ними роки.
Дівчина вчувала молодого кроки.
Їй здалось неначе, він її голубить
І цілує очі, може знов загубить.
Чується на сіні запах молока,
Голосить дитина, чи вона чужа?
Не журись, матусю, не твоя вина.
У любові, знаєш, теж нема кінця.