От і побачилися з Женею... Проспілкувалися віч-на-віч мабуть годину чи півтори. Поки спілкувалися, я за цей час прийняв два дзвінки: один від Діми, а другий від Дани. Коли я говорив по телефону з Даною, Жені стало одразу зрозуміло, що до Даночки у мене відношення дуже особливе: цьом-цьом-цьом, мур-мур-мур... Поговорили, поклали трубки.
Після цього Женя, тепло узявши мене за руку, мені каже: "Ти мені дуже подобаєшся, ти мені дуже приємний, але мабуть у нас нічого не вийде."
Обійнялися, так, ніби востаннє: отак би хотілося обійматися дуже довго... І мені, і Жені. Від обіймів перейшли до поцілунків: спершу просто, потім у губи, потім з язичком... Ледь не захопилися. Оце так прощалися. Потім знову обіймалися, говорили прощальні слова, потім знову цілувалися...
Коли наступного разу прийде - невідомо. Але на прощання я сказав: "Коли скучиш за мною, то приходь, дзвони, пиши. Я тебе чекатиму. Тому не прощаюся, а просто відпускаю..."
* * *
Почуття... Спробую описати. Якщо змішати в одній тарілці дрібно порублений сум, натерті на тертці мої сподівання, додати кілька кавалків ідей, і наостанок заправити цей салат маслом обіймів та присипати спецією поцілунку - то буде якось отак. Я смакую... лишившись наодинці з собою, та з моїм Янголом-охоронцем.
Усе добре. Усе налагоджується. Я дуже близко до перемоги. Амінь.
17:20, 02.07.2017
Братіслав Лібертус Свідок