Вже два тижні минуло відколи ми познайомилися з Дімою Б.. Він вже виписався, але продовжуємо зідзвонюватися щодень, обговорювати справи: то навколо петицій, то на теми фрілансу, а інколи про особисте. Спілкування з ним затягує. Він такий позитивний. Точніше, дуже старається бути позитивним. Йому дуже не вистачає друзів, і він так хоче подружитися...
Дивно, але коли ми познайомилися, то вже на другий день посварилися. Точніше, я йому "виписав пілюлі" з приводу його образу життя: що він витрачає своє життя на комп'ютерні ігри замість того, щоби займатися чимсь корисним. Прочухана дав йому доброго. Він міг би образитися, але навпаки... Він не тільки не образився, але й почав зі мною дружити. Після того, як виписався, то почав надзвонювати мені кожен день.
Спершу його дзвінки мені мене дивували: який йому інтерес мені дзвонити?... Але тепер я починаю звикати, і навіть чекати на них. Бо з'явилися спільні інтереси: петиції та фріланс... Він питає поради, я роздаю, направляю, обмінюємося дрібними послугами. Це затягує...
І це надихає. Відчуваю, що він мені подарунок від Бога. Якщо все буде добре, то дружитимемо довго.
Захотілося про нього написати. Бо відчуваю, що він не одноденка. Не просто так...
Якщо принаймні у нього є бажання зі мною дружити, а я не проти - то, значить, дружитимем.
22:57, 30.06.2017
Братіслав Лібертус Свідок