Господи...
Я не знаю, що діється.
Нічого не приносить мені задоволення. Усе мене дратує... Бо усе стоїть на місці.
Я прокручую у своїй голові події останніх п'яти років. І прокручую у своїй голові події останніх двох років... Точніше, уже майже три роки минуло від дня, коли моє серце ледь не зупинилося повторно і навіки. День 10-го серпня 2014-го року я не забуду ніколи...
Після 10-го серпня життя перевернулося. Розділилося на "до" та "після". Якби не це, я би й досі не замислювався про те, про що замислююся останні два з половиною роки. Прийшло усвідомлення, наскільки сильно я потребую того, щоби у мене була справжня сім'я, та підтримка...
Але минуло вже два з половиною роки, навіть більше. "А віз і досі там"...
Я озираюся на п'ять років назад. І приходжу висновку, що я тоді вибрав правильний шлях: йти самотужки...
Я би й зараз ішов так само, якби не підірване здоров'я... Немає сенсу сподіватися, що я комусь буду потрібен. Бо світ банальний: усе вирішують тільки гроші... А кохати згодні тільки за зразкову поведінку.
Тату, я так втомився... Я не знаю, що мені робити. Оце хіба що сни мене якось гріють. Але я озираюся - і ніщо мені не передвіщає обіцяного.
Опускаються руки... Боже, чому мене здоров'я підвело?
Я п'ю воду... Кашель минув, але досі слабкість та сонливість. І ніде немає мені розради. У мене уже немає сил усміхатися. Боже, поможи...
05.06.2017, 20:16
Кар'яле, Юмалан поіка