Етюд
Надворі по-літньому жаркенько. Дядько Петро, зайшовши до дачного будиночка, почав, як завжди, перевдягатися. Спочатку роздягся й трохи постояв голий, як бубон, поляпуючи себе по пузі. Він полюбляв цю процедуру, особливо коли поруч була його дружина. Тоді Петро ляпав, ждучи, поки вона скаже:
– Ну, голий Аполлоне, годі красуватися, – і усміхнеться стиха, теж задоволено ляскаючи й мацаючи чоловіка по ще міцному череву, а то й трохи нижче. Та зараз її ще не було, казала, прийде трохи пізніше, коли доварить борщ. Тож він постояв-постояв та й потягся рукою до кушетки за плавками. Тільки-но підняв праву ногу, щоб пірнути нею у плавки, як побачив на них, на самому соромітницькому місці, дірку. Дірка була хоча й невеличка, але ж якби ззаду, то воно б і нічого, а то спереду та ще й на такому важливому для чоловіка місці. «Як нагнешся, сусідка й почне розглядати… моє господарство», – подумав він, а вголос проказав обурено:
– Що за фігня!.. І Насті, як на гріх, й досі немає.
З цими словами Петро підійшов до підвіконня, взяв скриньку й примостився з нею на кушетці. Знайшов у скриньці нитку й голку. Але нитку ж треба було вдіти в голку, а це для нього завдання було не з простих, бо окуляри його залишились вдома. Тикав, тикав він кінець нитки у вушко голки – нема діла. «От чорти! Роблять те вушко менше зерна макового», – чортихнувся він подумки й підійшов до порога. Але й на порозі з ниткою та голкою нічого не виходило, і Петро мимоволі посунувся на відкриту верандочку, зовсім забувши, що був, м’яко кажучи, негліже. Тут йому нарешті вдалося встромити кляту нитку у вушко голки. Чоловік зітхнув полегшено й несподівано відчув гостру потребу… до туалету.
– Ну, морока, – пробуркотів Петро, озирнувся туди-сюди – чи нема кого поблизу – й швиденько шмигнув за ріг будиночка з метою «відлити». Прилаштувався біля куща аґрусу. Аж раптом почув з боку сусідньої дачі, за виноградом, що розрісся у нього по сітчаній горожі, чиєсь покашлювання. Він розсунув виноградне листя й побачив таке дивне видовище, від якого мимовільно вхопився рукою за своє чоловіче багатство: під вікном на рядні лежала долілиць гола дівка. Це була сусідова племінниця, студентка. Він одразу впізнав її, хоч і бачив ззаду, бо вона тут влітку частенько загоряла у плавках-бікіні. Але сьогодні вона, очевидно, почувалася так самовпевнено наодинці, що й ті бікіні і навіть ліфчик валялися поруч. «Наяда під сонцем», – мов яскрава блискавка, промайнуло у нього в думці, і, згадавши, що він теж голий, перелякався. «Ось-ось прийде моя «наяда»… не дай боже, побачить мене за таким заняттям та в такому вигляді… гріха не обберешся», – подумав дядько й тільки зробив крок, щоб бігцем податися в хату, як вуличкою загуркотіло й біля його хвіртки зупинився легковик. Клацнули дверці машини, й почувся голос сусіда, дача якого була майже проти Петрової, навскіс через вуличку:
– Привіт, дачнику! Слухай, ти помідори вже оббризкав? Кажуть, фітофтороз насувається.
«Щоб тебе трахнув отой фітофтороз… І де ти взявся саме в цю годину», – прошепотів Петро, присідаючи й ховаючись за кущем, а сусіду мовив:
– Ще не оббризкав, дощі заважали… може, сьогодні… Вибач, аґрус треба обірвати, дружина веліла.
– Так він же зелений у вас?
– Та я… вибираю, де спілий, – сказав Петро, ніяковіючи, бо ягоди на кущі й справді рясніли зеленими ліхтариками.
– Ну, давай, батрач! – сказав сусід, сідаючи в машину. Легковик розвернувся, тихенько попрямував трохи вперед і зупинився. Петро кинувся до винограду, знов легенько розсунув листя, придивляючись, і посміхнувся – студентка вже натягла бікіні. «О, за такими плавками не багато сховаєш», – ледве встиг він подумати, як стукнула хвіртка. Дядько відсахнувся від винограду й обернувся. Од хвіртки у дворик заходила його дружина.
– Що ти там товчешся? – спитала вона чоловіка і, враз побачивши його, скрикнула: – О господи, чому ти голий?
– Та… тихше, тихше, Настусю, ходімо до хати, – заспокоював він дружину, беручи її під руку. Коли через хвилину він розповів їй про дірку на плавках та про голку з ниткою, вона поляскала чоловіка по голому животу й тихо засміялась.
– Горе ти моє, давай вже залатаю, – сказала вона і, знизавши плечима, додала: – І які ви, чоловіки, іноді буваєте смішні й безпорадні без нас. Та вам тягтися й тягтися за нами, як ото нитка за голкою.
Дядько Петро посміхався до дружини, а перед очима в нього маячили такі звабливі загорілі дівочі сідниці за виноградним листям, що, мов магніт, притягували чоловічій погляд.