Я усього лише цікава книжка для тебе, розважальне шоу... Можливо, навіть улюблена книжка. Яку би ти гортала та гортала кожен день, наповнюючись враженнями, новими відкриттями для себе...
Але усвідом, нарешті, що ти любиш мене тільки для себе.
Інакше кажучи, тобі начхати, що я відчуваю. Хоч ти і кажеш, що хотіла би, аби я для тебе розкрився увесь... Бо хотіла би погортати ті сторінки, які є склеєними для тебе, закритими. І саме тому вони викликають в тобі цікавість; бо ти хотіла би проникнути у ті таємниці мого світу, куди мало хто зазирав, а можливо, навіть не зазирав ніхто... Тобі цікаво, бо ти розумієш, що це щось незвичайне, небанальне, щось таке, що схоже на яскравий скарб, від якого у тебе напевне закалатає серце... Дивлячись на який ти однозначно відчуєш себе казково багатою...
Але схаменися, Ельві. Я не книжка. Я не шоу, яке може бути влаштоване для одної тебе, - якщо ти зумієш мене добре попросити.
Схаменися. Я жива людина. Яка хоче жити, почуватися коханою, а не бескінечно розважати когось. Тобі цікаво зі мною? Ти зі мною ростеш? Ти зі мною наповнюєшся враженнями та думками?... Чудово. Буду вважати твої зізнання за оплески моєму таланові розважати публіку. Але мене то не гріє.
Коли ти насолоджуєшся враженнями, ти навіть не замислюєшся про те, які враження в цей час переживаю я. Звісно. Адже твої власні враження для тебе найдорожчі у світі. А що там я вічуваю, чи переживаю, чи що думаю - тобі начхати.
А, тобі не начхати?... Ти згодна зробити мені велику послугу, та вислухати мене. Чи я плачу, чи я злюся, чи я страждаю, чи всміхаюся - для тебе це однаково шоу. Чудово... Так, я вмію щиро грати на публіку, виплескуючи свої почуття. Ти на мене ходиш як на концерт. Дивишся на мене з захопленням, навіть співпереживаєш мені, і поїдаючи у цей час попкорн.
Просто чудово. Щиро дякую тобі, мій любий глядачу, мій улюблений читачу.
І коли я втомлюся кричати, коли втомлюся плакати, коли в мені не стане емоцій чи слів розважати тебе, коли я замовкну від безсилля чи просто захворію - ти деякий час, звісно, будеш плакати про те, що я більше не розважаю тебе. Навіть бажатимеш мені здоров'я, і вмовлятимеш встати, та знову ходити, говорити...
Потім почнеш ображатися, що я не хочу вставати заради тебе, не хочу заради тебе виліковуватися. Почнеш говорити зі сльозами, що ти нікому не потрібна, що тебе ніхто не любить, навіть я, хоча ти так любила мене, так любила... А я лежу і не чую тебе. Або роблю вигляд, що не чую... Потім скажеш: "Ти мене ніколи не любив".
Та ні, люба... Я увесь цей час тебе любив. Це ти мене ніколи не любила. Бо ти любила тільки враження, які я на тебе справляю, але не ті враження, які справляєш на мене ти. Ти любила думки, які я в тобі викликаю, але не любила ті думки, які викликаєш в мені ти... Ти любила почуття, які я в тобі викликаю, але не ті почуття, які викликаєш в мені ти...
Ти ще досі думаєш, що любов - то власні почуття?... Яка ж ти дурненька...
І саме тому мені хочеться с тобою мовчати. Щоби ти мене, нарешті, почула.
Саме тому мені не хочеться показувати тобі вражаючі шоу. Щоби ти, нарешті, помітила мене самого.
Хочу мовчати...
09:38, 22.05.2017
Кар'яле лібертус