23:14. Подивився щойно фільм "Jak zyc" (2008). Поки дивився - зрозумів одне: то не для мене, я тего нє хце. Коханнє, стражданнє, метаннє... І коло ляльки: сюсі-пусі... Тьфу.
Думав про Дарину, думав про Ельві... Дві протилежності, кожна на свій лад приваблива. Точніше, не сама, а форма стосунків.
З Ельві - перспектива ділових безстатевих стосунків: якраз те, що я люблю та прагну. З Дариною - навпаки... І цього я теж хочу. Виходить, я таки правий: що поєднати в одну людину то неможливо. Бо кожна впливає по-своєму, і треба мати особливий характер та особливу харизму, щоби саме таким чином впливати. І то навіть не назвати бігом за двома зайцями, тому що я нікуди не поспішаю, і нікому не зраджую. Безстатеві стосунки дійсно більше схожі на братерсько-сестринські, як у мене з Людмилою... А моєї уваги вистачить на всіх, за умови взаємності... Бо на першому місці у мене усе одно буде Карелія. Незалежно від того, чи буде в моєму житті Дарина чи ні. Або хто інший.
Згадався фільм "Історія кіно у Попелявах". Вони кохали одне одного, але він свою машину кохав більше, аніж її. Вона ревнувала, страждала... Бо хотіла уваги до самої себе, і хотіла дітей. І в "Jak zyc" вона теж хотіла уваги тільки до себе самої та до їхньої дорогоцінної дитинки. Жінки усі однакові: вони хочуть уваги до себе та до дитинки. І все інше на світі їх не хвилює. Замість того, щоби разом з ним любити його машину, чи роботу, та ділити разом з ним його думки про те, що любить він - вони як ото аутистки тупо тягнуть ковдру на себе, і нічого не хочуть чути. Бо інстинкт розмноження у них понад усе. І їм начхати на цивілізацію, на всі винаходи, - хоча самі дуже залюбки користуються усіма винайденими чоловіками благами.
І мене то все відштовхує. Якщо жінка тягну увагу тільки на саму себе і не хоче любити те, що любить він - то вона навіть не розуміє, що цим самим вона лише відштовхує його від себе. А коли любить те саме, що і він - то тим самим притягує...
До речі, дуже добрий тест. Коли жінка каже, що покохала - то достатньо спитати, чи вона любить те саме, що і він, - і по її відповіді одразу стає ясно, що насправді вона в ньому покохала. Або просто спитати: за що покохала... Якщо не знаходить слів - то все ясно: вона зараз не знає, за що покохала, а трохи пізніше не знатиме, за що розлюбила. Але найчастіше причина очевидна: бо не дав їй дитину... Або навпаки: дав, і став непотрібен. Бо свою місію в її житті вже виконав, тепер його можна викинути як непотріб. Або микати ним за краватку: "Бав мене і бав дитинку".
Але то так неможливо бути щасливим. Коли тобою усього лише микають за краватку.
Сумно мені. Бо я не знаходжу поки що задоволення ні в Дарині, ні в Ельві. Ні в Алексові не знаходжу, ні в Людмилі теж. Ні в кому не знаходжу. Почуваюся зараз пустим.
В мені панує Мовчання...
І мене то не задовольняє. Бо я хочу жити, дихати, рухатися... Оживати.
Між тим думаю про своє хворе серце. Коли мені голова крутиться від Дарини - так, в мене вливається життя... Але тільки сьогодні до мене дійшло, що це усього лише підвищується тиск, і серце починає потужніше ганяти кров, від чого з'являється ілюзія покращення самопочуття. Але ж, дійсно, і позитив приходить, моральне піднесення... А зараз я немов той здутий матрас.
Але мені здається, що щось у цьому не те. Це схоже на наркотик тимчасової дії. Втеча від дійсності. Але не дійсне оживання, не дійсне повертання здоров'я серцю... Чогось я не розумію до ладу.
Тату, я не знаю. Пристрасті я не хочу знову пережити: мені вистачило Катюші... Її мені стало достатньо, аби зрозуміти, наскільки небезпечна для мого здоров'я пристрасть. Тому пристрасті не хочу вже. Хочу лише ніжності... Хочу Дарининих обіймів та поцілунків та пестощів.
Чогось мені не вистачає, щоби почати оживати по-стравжньому.
Сьогодні дзвонив Алекс, спитався, як мені допомагає фітосед. Я сказав, що очевидно допомагає, бо кашель у мене майже припинився дійсно. З побічних ефектів тільки сонливість.
В усякразі, я точно не скажу, що мені фітосед не допомагає, бо щось таки допомогло, від чого мені стало легше. Може, то Даринина поява вплинула, а може молитви за моє здоров'я... А може, і дійсно фітосед. Не знаю, що саме, але щось дійсно допомогло. І чомусь мені здається, що найбільший вплив мають таки молитви. Усе інше незначно.
Але ж, від Дарининих обіймів та поцілунків я дійно почуваюся значно краще, та піднесеніше... А її нема, вона не пише - і мені погано... Почуваюся пригнічено, і я ніби не дихаю, і серце ніби не стукає...
Якось воно все переплелося... Усе разом. Я хочу, аби вона повернулася, і більше вже не ховалася, була завжди поруч. Хоча би принаймні один рік мені подарувала... А там буде видно. Може, я за цей час зрозумію, у чому ключик до воскресіння та повернення собі здоров'я.
15.05.2017, 00:05
Братіслав Либертус Свідок