Ніхто не знає, як смерті чекають,
Аж поки не станеш її сам чекать
І ті питання, що йдуть на останнє
Богу й собі ти почнеш задавать.
Що викине доля, на одинці із болем,
Страшно, не страшно, що тут сказать:
Мовиш «не страшно» - будеш героєм,
А «страшно» - нікчемою можуть назвать.
ЧОму не страшно - усе досить ясно:
Люд помирає - мільйонами літ,
З землі і у землю - вчасно, дочасно,
А Суду Страшному лиш двадцять століть.
Страшно вмирати багатим і знатним,
Бо цінності й слави з собою не взять,
На цім світі мають, тож переживають:
Хто їхнє добро буде тут споживать.
Як в бідності жив чи в достатку
І маєш за що навіть скромно сховать -
Страх відступає, все в тебе впорядку:
Вогонь чи черв’як - вже тобі наплювать!
15.04. 2017р., Київ