На жаль, я зіткнулася з тим, що не так вже багато людей у нашій країні знайомі з творчістю сестер, дехто взагалі про них не чув, інші вважають їхні твори чимось на кшталт жіночих романів, не вартих уваги серйозних людей. Роман Шарлотти Бронте “Джен Ейр” ще більш-менш відомий, але мало хто знає про її твір “Містечко”, який, на мою думку, набагато глибший та реалістичніший. Творчості її сестер — Емілі та Енн — приділяють ще менше уваги. Часто можна зустріти в критичній літературі фразу: “...книги сестер Бронте, насамперед Шарлотти...” Однак я вважаю, що творчість її сестер була не менш значною й впливовою.
Насправді кожна з цих письменниць зробила досить великий внесок у розвиток перш за все англійської романістики, але також і світової літератури, оскільки творчий метод кожної з сестер Бронте відзначається новаторством та своєрідністю, їхні твори поєднують у собі традиції романтизму та принципи реалізму, а роман “Грозовий Перевал” Емілі Бронте, випереджаючи час, навіть утілює в собі ознаки модерністського зображення.
Високо цінували творчість сестер Бронте В.Теккерей, Л.Толстой, І. Гончаров, Ф.Достоєвський, М.Чернишевський, К.Маркс та інші видатні письменники.
Розпочинали свою творчість сестри разом: 1846 року під чоловічими псевдонімами вони видали збірку “Вірші Каррера, Елліса та Ектона Белл”. Далі кожна з них знайшла свій окремий творчий шлях, хоча де в чому мотиви їхніх творів співзвучні, наприклад, викриття соціальної нерівності, захист жіночої рівноправності тощо.
Шарлотта Бронте
Найстарша сестра — Шарлотта Бронте (1816—1855) — авторка декількох десятків віршів і чотирьох романів: “Учитель”, “Джен Ейр”, “Шерлі” і “Містечко”. Твори Шарлотти багато в чому автобіографічні, у них відобразилися враження та події її особистого життя.
Перший роман Шарлотти “Вчитель” був відхилений видавцями і вийшов друком лише після смерті письменниці. На мою думку, цей роман не найсильніший з її творів, але в ньому вже закладено провідні мотиви дальшої творчості авторки. Так, головна героїня роману Френсіс Генрі відстоює своє право на працю, без якої не уявляє повноцінного життя, вона не погоджується жити коштом свого чоловіка, опікуючись лише домашнім клопотом, це пошук і потяг жінки знайти себе й своє місце в житті.
Роман “Джен Ейр” — найпопулярніший і один з кращих романів письменниці, який увібрав у себе риси автобіографічного й соціально-психологічного роману. Головна героїня твору Джен Ейр втілює уявлення Бронте про сучасну жінку, що прагне влаштувати своє життя, стати самостійною, ні від кого не залежати і бути не лише дружиною, але й гідним другом мужчини.
Наступний роман “Шерлі”, на мою думку, також не належить до найсильніших творів авторки, він є своєрідним виходом за межі звичної для письменниці тематики. Це роман соціально-історичний. Основна тема твору — класовий конфлікт та робітничі заворушення в Англії початку XIX ст. Працюючи над книжкою, письменниця уважно вивчала документальні матеріали.
Останній роман Ш.Бронте “Містечко” займає аж ніяк не останнє місце в її творчості. Як на мене, це найсильніший, найглибший і найкращий її твір, який вирізняється з-поміж інших трагічним фіналом: корабель, на якому пливе до головної героїні Люсі її наречений Поль Емманюель, єдина близька їй людина, потрапляє в бурю. Проте, ми не знаємо, чи пощастило йому врятуватися. І образ головної героїні Люсі Сноу психологічно глибший та реалістичніший, ніж у інших романах письменниці.
Шарлотта Бронте створила новий тип літературного героя — жінку, яка була повною протилежністю існуючому на той час ідеалові “лагідного ангела”. Усі героїні Ш.Бронте мають багато спільного. По-перше, вони некрасиві (окрім героїні роману “Шерлі”), що було нововведенням для англійського роману вікторіанської епохи. Іще до початку праці над романом “Джен Ейр” Шарлотта якось дорікла сестрам: чому їхні героїні гарні? “Але ж інакше читача не зацікавиш”, — відповіли Емілі та Енн. “Ви помиляєтесь, — сказала Шарлотта. — Хочете, моя героїня буде негарною на вроду, але людиною настільки цікавою, гідною й привабливою, що її неодмінно покохають?” (Тугушева М. “Мужество таланта”). Але все ж таки Шарлотта не була першим літератором, зобразившим у своєму творі звичайну жінку, яка не відзначається особливою красою. ЇЇ попередником у цьому був Шекспір:
Ее глаза на звезды не похожи,
Нельзя уста кораллами назвать,
Не белоснежна плеч открытых кожа,
И черной проволокой вьется прядь.
(Сонет 130 у перекладі Маршака)
По-друге, в образах своїх героїнь Шарлотта Бронте змалювала незвичайну жінку, яка відважно висловлює свої думки, діє рішуче та розсудливо, жінку практичну й делікатну з багатим внутрішнім світом. Жінку, яка прагне забезпечувати себе власним трудом і не хоче ні в чому поступатися чоловікові. Такий жіночий образ вперше було створено в англійській літературі.
Новаторством у романі вікторіанської епохи була й та сміливість, з якою письменниця змалювала почуття любові в романі “Джен Ейр”. Тим паче нечуваною й неприпустимою річчю було те, що Джен першою освідчилася в коханні Містеру Рочестеру.
Це далеко не повний огляд внеску Шарлотти Бронте в англійську і світову літературу.
Емілі Бронте
Середня сестра — Емілі Бронте (1818—1848) — авторка книги “Грозовий перевал” та багатьох ліричних віршів. Так, вона за своє недовге життя написала один-єдиний роман, але роман настільки сильний, сповнений таких глибоких роздумів, а зображені в ньому герої Хіткліф та Кетрін настільки яскраві й багаті особистості, що він по праву займає своє особливе і досить значне місце у світовій літературі. “Грозовий перевал” — це роман про кохання в умовах соціальної нерівності та несправедливості, де майстерно зображено внутрішній світ персонажів з їхніми роздумами, ваганнями, мріями, хвилюваннями. Але цікава ця книга крім усього іншого також тим творчим методом, який використала Емілі, пишучи її. Письменниця застосовує нові літературні прийоми, які трохи згодом будуть означені як риси модернізму — новітнього літературно-мистецького спрямування кінця XIX — початку XX ст.
Це і комплекс дуалізмів: дві любовні історії, два маєтки і дві сім’ї, два оповідачі (Локвуд і Неллі Дін) і два герої (Хіткліф і Лінтон), дві героїні (дві Кетрін) і два негідники (Хінді і Хіткліф) (О.Бандровська). Це і притаманний роману символізм: Грозовий Перевал і Долина Дроздів символізують у романі своєрідні полюси — два протилежні світи. Дім на Грозовому Перевалі — оселя дітей бурі, а цивілізований сучасний будинок у затишній Долині Дроздів — дітей миру (Х.Пастух).
Це і ритми повторень, характерні для композиції роману. Написи на підвіконні, що їх у третьому розділі роману читає містер Локвуд, становлять дві лінії кохання. Це було “ім’я, видряпане літерами усіх видів та розмірів: Кетрін Ерншоу. Деінде воно чергувалося з “Кетрін Хіткліф” та “Кетрін Лінтон”. Отже, перша лінія: Кетрін Ерншоу — Кетрін Хіткліф — Кетрін Лінтон. Героїня роману ніби приміряє дві долі, двох чоловіків. Ім’я Хіткліфа стоїть першим, але дівчина уже погодилася стати дружиною іншого — Лінтона. Але своєрідним структурним центром роману виступає смерть Кетрін і народження її доньки, Кетрін Лінтон. Молодша Кетрін Лінтон насильно виходить заміж за сина Хіткліфа і стає Кетрін Хіткліф і лише після його смерті знаходить справжнє кохання з племінником своєї матері Хейртоном Ерншоу, збираючись стати Кетрін Ерншоу. Написи на підвіконні, читані у зворотному порядку: Кетрін Лінтон — Кетрін Хіткліф — Кетрін Ерншоу, намічають другу лінію кохання, яка у дзеркально протилежному порядку повторює основні етапи попередньої історії (О.Бандровська).
Це і відкритість фіналу “Грозового перевалу”: авторка не прощається з читачем у кінці роману, кінець однієї розповіді збігається з початком іншої: це новонароджене кохання між другою Кетрін та другим Хіткліфом (Ерншоу). І буквально на останній сторінці твору з’являються привиди Кетрін і Хіткліфа, що лише після своє смерті змогли з’єднатися, щоб бути разом. Так початок збігається з кінцем, і структура роману утворює замкнуте коло, що багато пізніше стане однією з важливих ознак модерністської течії в літературі.
Енн Бронте
Два романи наймолодшої сестри — Енн Бронте (1820—1849): “Агнес Грей” і “Незнайомка з Вайльдфелл-холу” дещо відрізняються від творів Шарлотти та Емілі. Творчість Енн більш тяжіє до реалістичного літературного напрямку. Романи Енн Бронте — це своєрідний щоденник, що містить багато обставин та реалій життя автора та її епохи. І хоча у її книгах ми не знаходимо історичних фактів, відомих історичних постатей, яких-небудь значних подій суспільного життя, проте ми проймаємося атмосферою життя людей того кола, до якого належали сестри Бронте, пізнаємо їхню мораль та звичаї, розуміємо, як формувався характер і внутрішній світ самої Енн, її релігійні переконання, її надії та помисли (Н.Михальська).
У романі “Агнес Грей” письменниця детально зображує найменші подробиці життя спочатку буржуазних родин, а потім і провінційного дворянства, де служить гувернанткою головна героїня Агнес: їхній побут, звички, їхні уявлення про виховання дітей, подружні стосунки, і висловлює свій осуд такому існуванню лише для задоволення власних потреб та інтересів.
Ще з більшою майстерністю зображує своїх персонажів Енн Бронте у романі “Незнайомка з Вайльдвелл-холу”. І якщо її герої у “Агнес Грей” традиційно поділяються на “поганих” та “хороших”, то в другому романі її персонажі — неоднозначні, за одних обставин вони виявляють себе з найкращого боку, за інших — викриваються їхні пороки та слабкості. Так, головний герой Маркхем, загалом позитивний персонаж, у хвилини гніву здатен на жахливі, навіть жорстокі вчинки. Така неоднозначність персонажів є типовою рисою реалізму.
Романи Енн Бронте є також дидактичними, виховальними. Вона зосереджує увагу на моральних проблемах, сімейних стосунках. У романі “Незнайомка з Вайльдвелл-холу” письменниця порушує тему руйнівних наслідків алкоголізму, зображуючи гибель і розкол щасливих сімейних стосунків. Письменниця відстоює право жінки на розрив с чоловіком, якщо він виявився негідною людиною. Ці питання були неприйнятними для вікторіанської літератури. А в романі “Агнес Грей” письменниця зображує нещасливе сімейне життя міс Меррей як наслідок її хибних уявлень про щастя.
Тема соціальної нерівності — ще одна характерність реалістичної традиції, притаманна творам Енн Бронте. Так, Агнес розуміє, що у неї як гувернантки є лише одне право: “підкорятися та догоджати”. Вона з подивом і болем спостерігає, як її вихованки відносяться до тих бідняків, дома яких вони відвідують від нічого робити, задля розваги: “Они смотрели на них как на существа совсем иного мира и не щадили их чувств... смеялись над их простодушием и местными выражениями”.
Але все ж таки не можна сказати, що творчість Енн Бронте є вільною від романтичних тенденцій. У її творах присутня тема втрачених ілюзій — характерна риса романтизму (пригадаємо “Великі сподівання” Чарльза Діккенса та “Утрачені ілюзії” Оноре де Бальзака). Так, її героїня Агнес, починаючи нове життя, сповнена райдужних мрій і сподівань: “Как было бы чудесно стать гувернанткой! Увидеть мир!.. Самой все за себя решать, дать применение своим пропадающим втуне способностям, испробовать свои силы...” Але це поривання до нового життя та самостійності при зіткненні з реальністю обертається глибоким розчаруванням. Таким чином, письменниця зображує конфлікт мрії та дійсності. Таких же розчарувань зазнає і Хелен у своїх сподіваннях перевиховати легковажного містера Хантінгтона, якому вона віддає своє серце і руку. Але після одруження він, замість виправитись, стає іще гіршою людиною.
Отже, твори сестер Бронте ніяким чином не можна вважати “другосортною літературою” або “жіночими романами”. Вони займають своє особливе і не останнє місце у світовій літературі, а у книжковій шафі цілком по праву стоять поруч з творами Вільяма Теккерея, Чарльза Діккенса, Томаса Гарді — великих синів Англії.
Олена ГОРДІЄНКО-Тітова