Присвячую світлій пам'яті сусідки.
Без неї вже заквітли вишні,
Оті улюблені, зі смаком щастя
Гілля якого марить у повітрі
І колить небо, мов терня зап’ястя.
Буяє цвітом, горнеться до землі
Там де спочинок має діва мила
Де попід стінами оселі
Упала непритомна і безсила.
Та пара вишень їй сім'єю була,
Давала прихисток і добре слово
Від злих людей плодами захищала
Та їй урвалося життя раптово.
Вони не перестали квітувати,
А навпки, давали людям радість
На захист від негоди вартували.
І кожний рік в землі когось шукали.