А пам*ятаєш, як сидячи там, на холодній підлозі ти протягнула мені свою руку і заспокоювала мене? Я билась в істериці, злилась на себе і щиро не розуміла, що відбувається! Мабуть, я була скоріше схожа на загнане в глухий кут, кошеня... Мені було страшно. Зміни це завжди складно... В той момент, я зрозуміла це дуже чітко!
Розгублена і стомлена від свого життя, я просто впала тобі на плече і ледве не заплакала. Я ненавиділа себе, в голові ніби хтось поставив на повтор: "Це не я! Не я!" Від цих думок я просто божеволіла!
Тоді я зрозуміла, що ти якась особлива людина. Ще ніколи і нікому я не розповідала про те, що я думаю, що відчуваю... Я знала, що ти не приймеш це за слабкість, не перетвориш у щось непотрібне, неважливе...
Ти обіймала мене і повторювала: "Це ти! Чуєш!! Це ти! Ти маєш право бути такою" І знаєш...я справді задумалась над цим. Ці слова змінили мене і моє життя!
Ти навчила мене говорити про свої думки, відчуття, не таїти і не надумувати. Мабуть, навіть, ти навчила бути собою... розуміти свої почуття і не лякатись цього! Показала мені, що є люди, від яких не потрібно захищатися...
Поруч з тобою добре і затишно! Поруч з тобою можна бути собою... Ти даруєш людям тепло і світло... Ти справжня!
Ти - людина-світлячок!