Якби хтось запитав мене років зо п'ять тому, чому ми помираємо, я б відповів - природа в нас така. З огляду на те, що все довкола помирає, моя відповідь мала б деякий сенс. Але вона помилкова.
Чому?
Все дуже просто, ми були створені Господом для вічного життя. Саме для нас Бог створив всесвіт, щоб ми пізнаючи його пізнавали велич Творця. Повірте, усього часу який ми можемо собі уявити, виявиться замало щоб дізнатись все про Бога. Для цього необхідна безмежна вічність.
Тож людина була створена жити вічно. Та на превелику жаль не захотіла. Маючи вільний вибір, через непослух люди обрали хтивість, а з нею інше життя. Як наслідок, проклята земля, зміна людської природи і смерть. Не одразу. Адам ще прожив багато років, але ціллю стало не життя, а виживання.
Давайте повернемось з вами до раю, щоб зрозуміти, що ж все таки там відбулось.
Скажу одразу, я намагався уявити рай та не зміг. Напевне це тому, що на цій землі не зосталось жодного місця, котрого б не торкнулася пітьма. Тому й не може бути нічого подібного до раю, хіба що трохи. Є на землі чудові місцини. Отож уявімо собі одну з них, кожен свою, чи то якесь фото, а може галявина десь поблизу, а може й місце де проводили відпустку...
Отже ви і ваша половинка поряд(ті хто не має половонки просто уявіть). Довкола неймовірна краса. Десь неподалік леви ганяються за віслюками і не для того щоб з'їсти - граються. Вовк і зайченя ділять смачну морквину, а щука веде за собою зграю щученят пасти водорості.
І там Господь, навідує вас, щоб поспілкуватись про таємниці всесвіту. І в Нього лише одне прохання: "І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!" (Буття 2:16-17)
Отак би жили собі й жили, плодились і розмножувались зростаючи в пізнанні Бога, Його любові. Не встигли.
З'явився наглий, хитрий змій. Через нього, до жінки промовив заздрісний лукавий. Йому було не до вподоби, що Господь полюбив своє створіння. От і вийшов на полювання, щоб спокусити людину. Йому це вдалось. І вдається до цього часу.
Людина перед ним беззахисна у своїй простоті. А він, батько брехні і всіляких хитрощів. Час вибрав влучний, коли Господа не було поряд, майже одразу після створіння, поки люди ще не дуже й розуміли яку вони мали силу і владу, бо були Божими дітьми. Він тоді не міг зробити людині боляче, або щось зле. Поки що не міг. Та й до тепер немає влади над нашим життям. А тоді й поготів. Єдиним засобом спокути було його слово, проти слова Бога. І людина повірила дияволу. А в той час коли повірила лукавому, впустила в життя смерть. Двері раю було зачинено: "І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, і не жив повік віку. І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був. І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум'яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя." ( 3:22-24)
Людина була створена, щоб жити вічно, та непослух став жалом смерті. Хтось може скаже: от був би я там, я б втримався. Час зазирнути в очі правді - не встояв. І причина не в тому, що довкола зовсім не рай. В іншому. Ми не спроможні самотужки протистати злу. Багато хто намагається, бува навіть вдається. Не надовго.
Та Господь не залишив нас в обіймах смерті. Він зійшов на землю і виправив нашу помилку ціною Свого життя. Христос переміг смерть: "З рук шеолу Я викуплю їх, від смерти їх вибавлю. Де, смерте, жало твоє? Де, шеоле, твоя перемога? Жаль сховається перед очима Моїми!" (Ос 13:14)
Приймаючи Спаса, ми стаємо знову Божими дітьми і маємо Його силу протистояти гріху.
І знову знаходимо вічність загублену на початку.