По саду веснонька ходила
і землю сонную будила:
“Вставай-уставай, землице:
світить сонце жовтолице.”
Ходить по саду дівиця,
весна-красна білолиця,
вишиванку одягає,
пани-лани закликає.
“Ой, будіться, всі лани,
іще сонні від зими,
ясне сонце, виглядай,
землю теплом зігрівай.
Ясне сонце, прилітай,
щоб розтанув сніг, де гай,
сад, городи і лани
брали силу у землі.”
А вода уже біжить
і до річки поспішить,
стане вона нуртувати,
кригою у руслі грати.
Стане крига утікати,
ламатись і розтавати,
і тоді озера сині
лід увесь поглинуть сірий.
Стане сонце виглядати,
квіти й листя цілувати,
кожний промінець біжить
бруньки на гілках будить.
Стануть вони відкриватись,
зеленим листком вітатись,
покажуть біленький цвіт,
що за вітром полетить.
Вже панна весна-красна
ходить світом осяйна,
щоб землиця ожила,
росла зелень і цвіла!
1.03.2017.
Фотографія із інтернету.