Подамося до Києва, моя лебедонько,
Де Софії горять золоті куполи.
Притулю до грудей, моє щиреє серденько.
Хай кохання нам вкаже дорогу з імли.
Хай Хрещатик нам буде з тобою колискою,
І солодше немає води із Дніпра.
Важким сріблом там хвиля поважно виблискує.
Ти б побачила, люба, що буває за гра.
Та чи в змозі порвати ти пута ті львіськії,
Де кохання останнє твоє розцвіло.
Ти в безодні за тими мурами міськими.
Туга править в очах твоїх, хмарить чоло.