Тихо и грустно в простуженном доме (Михаил Анищенко-Шелехметский, https://www.stihi.ru/2017/03/11/3623)
Тихо и грустно в простуженном доме.
Поздно беситься: “Коня мне, коня!”
Что же осталось мне, милая, кроме
Позднего утра с прожилками дня?
Стынет обед на желтеющей травке.
Бог отдыхает, а Родина спит.
Чайник хрипит, словно горло в удавке,
Будто бы в нем моя злоба кипит.
Под перезвон торжествующей меди
Нас на мякине опять провели.
Все, что могли, разорили медведи,
Все разорили, что только могли.
Заживо сгнили дома и деревья.
Осень идет, ни о чем не скорбя.
Все уже мертвые в этой деревне,
Все, моя милая, кроме тебя.
Как же нашла ты меня спозаранку,
Как ты сумела сбежать от молвы,
Розовый свитер надев наизнанку,
Без полушалка и без головы?
Как же? Зачем? Ты еще молодая.
Что тебе мною проигранный бой?
Я этот мир ненавижу, родная.
Не прикрывай его тело собой!
ТИХО І СУМНО В ЗАСТУДЖЕНІЙ ХАТІ (вільний переклад П.Голубкова)
Тихо і сумно в застудженій хаті.
Пізно кричати: "Коня-но, коня!"
Що ж залишилося, мила, чекати,
Крім цього ранку з прожилками дня?
Стигне обід на травичці промоклій.
Бог спочиває, Вітчизна ще спить.
Чайник хрипить, ніби зашморг на горлі,
Нібито злість моя в ньому кипить.
Під передзвін торжествуючий міді
Нас на полові ще раз провели.
Все розорили, як в лавці ведмідь, і
Все відібрали, що тільки могли.
Хати згнили всі живцем, і дерева.
Осінь вже йде. Не засмучений я.
В цьому селі, моя мила, вже мертве
Все, окрім тебе вже, люба моя.
Як же знайшла ти мене спозаранку,
Як ти зуміла втекти від чутки,
Светр начепивши, немов витинянку,
Без полушалку і без голови?
Як же? Навіщо? Ти ще ж молода, і.
Що тобі програний мною цей бій?
Світ цей - ненавиджу я, зневажаю.
Не затуляй його тілом, друг мій!