Школа суворого режиму. Частина III. На свободу
- Господи!- прошепотів Борис сидячи в трупній ямі. Поруч з його ногами лежала чіясь ніжна, тендітна рука на якій виблискував перстень. Посунувши погляд далі,його охопив жах: то була мертва Мар'яна.
Хлопця взяла туга. Це була одна з кращих учениць класу, гарна і завжди весела дівчина. До того ж, претендентів на її серце було вдосталь, і Борис теж не виняток. Одного разу вони зустрілись біля дзеркала, де Мар*яна поправляла зачіску, тоді Борис приніс їй лист, за що отримав поцілунок. Листи заборонені, ніякі засоби зв*язку тут не ловили. Тут росли дикунами. Проте Борис мав свої секрети, в нього був доступ до навколишнього світу. А тепер ця дівчина лежить мертва, бо лист у неї все ж помітили. Але вона не виказала Бориса. Отака дисципліна.
В очах юнака з*явились ледь помітні сльози, вони були траурні. Він зняв з пальця Мар*яни перстень, залишивши собі на пам*ять. В крайньому разі відправить близьким, він знає де вони мешкають. Проте, її родичі ще не знають, що Мар*яна вже як день мешкає на небі. На внутрішньому боці каблучки був надпис на латині "Actum ne agas". Так, вона знала латинь і вільно говорила. Цю фразу дівчина часто казала, буквально це означало "з чим покінчено, до того не повертайся".
Тим часом, над трупною ямою зібралась підмога. Декілька санітарів прибігли і дивились на Бориса. Видно, що вони були якісь злі, піна з рота це підтверджувала.
"Ще вас, псів, не вистачало" - сказав Борис і вистрілив одному в голову. Інший санітар кинув до ями стілець, маючи на меті вбити живого. Не вийшло, Борис вбив і другого. "Потрібно забиратися звідси. Мені вовки миліші, ніж ці люди" - поцілував на останок холодну руку Мар*яни, і поліз драбиною вгору.
На горі нікого вже не було. Тільки два трупи валялись одне біля одного. "Пом*янути хвилиною мовчання?" - "Мг, і втратити життя".
Заплямована кров*ю стіна, вибої від пуль - все так бентежило Бориса. Він хотів це забути як страшний сон. Метрів за 200 виднівся високий дерев*яний паркан з колючим дротом на горі. Там є одна дощечка - вихід в світ. Через ту дощечку Борис передавав листи, де з іншого боку їх приймав місцевий хлопчик.
Вітер розгулявся не на жарт, куйовдив чуприну юнака. Він прибіг до того місця і почав відкручувати гвинтики, які там стирчали для краси.
У нього вийшло. Обережно переліз через прогалину і опинився вже в зовсім іншому світі. Де все було радісним і яскравим.
- Стій, покидьку! - почувся голос далеко позаду.
Це був охоронець. Час бігти. Під ногами хрустіла трава і листя. Вже зовсім скоро інший день, інші проблеми. Борис добіг до автобусної зупинки, де швидко заскочив в автобус. Це є шанс на спасіння. А в руках блистів србісний перстень Мар*яни.
Продовження в насупній 4 частині.