.....Пам'яті Тараса Шеченка...
.....Гей,Кобзарю,батьку наш,
Орле сивоусий,
Встань,поглянь на Україну,
Що ти бачиш,друже?
Бачиш гаспидів кривавих,
Один одного лучче,
Бач ,жирують краще панів,
Народ ім байдуже!
Усе б'ються ті гаспиди,
А чуби у нас тріщать,
Все ніяк не вгомоняться,
Все б їм більше нахапать!
Ненаситні ненажери
Ген у Києві сидять,
Творять все нові закони,
Аби народ свій окрадать,
Аби сильніш нас гнути долі,
Аби ще більше жирувать!
Та наш народ не ликом шитий,
Зумів й не те перестраждать,
Пани та ксьондзи,єзуїти,
Хотіли бидлом нас вважать,
Хотіли посварить народи,
Братерські узи розірвать,
Але не вийшло! І не вийде,
Бо українців не здолать!
Бо пам'ятають українці,
Хто вони є, вони -народ!
Але не бидло,не холопи,
І не якийсь собі там зброд,
Вони народ волелюбивий,
І хочуть мирно жить,творить
На тій землі що Богом дана,
На землі рідній хочуть жить!
А тут дивсь,Кобзарю сивий,
Ще інші гаспиди тут є,
Війну і смерть,і горе сіють,
Ну а чого ж! То ж не своє!
Оті жаннарми світовії,
Нас вирішили вчити жить,
Та між собою як зчепились,
Аж курява стовпом летить!
А люди гинуть,гитуть люди,
Донабасс нізащо ген пала,
А ті сидять собі в столицях,
Там честь ,там їм всім хвала!
Та мазані одним всі миром,
І на чолах їх зла тавро,
Зробила влада їх сліпими,
Багатство знищило добро!
Вони сидять,такенні пики,
Бач бо вгодовані,щеб пак,
Гребуть усе геть,ненаситні,
Аби побільше нахапать!
Народові підступно брешуть,
Аби у дурні всіх пошить,
Аби не знали правду люди,
Щоб легше було всіх дурить!
Щоб знять остатнюю сорочку,
Шматок остатній відібрать,
Аби тримати свою владу,
Щоб обібрать народ до нитки
Й п'ятами потім накивать!
Але,даремно то панове,
Народ давно все зрозумів,
І накопичує вже сили
Щоб вас лишити без штанів!
Так,вас,панове можновладці,
Погралися,і годі,зась!
Ще воля на Украйні нашій,
Та,з Запорожжя,не перевелась.
Вона жива,жива і кличе
Почати розумом вже жить,
Очистить землю від гаспидів,
Й не дозволяти себе вчить
Як жити нам в своєму домі,
Як жити на своїй землі,
Вона нас кличе,наша воля,
Не жити більше у ярмі!
Стоїть Кобзар вдаль задивишись,
Дніпро-Славута ген тече,
Не маєм права ми забути,
Те звідки ми і хто ми є!
Не дозволятимем нікому
Ярмо нам знову надягти,
І жити під чиюсь там дудку,
Й по світу жебраками йти!
Стоїть Кобзар,стоїть на кручі,
І сльози по щоках течуть,
Так боляче йому на серці,
А у очах страшенна мука,
Бо що ж ми робимо,скажіть?
Не вже осліпли і огухли,
Невже отак вже звикли жить?!
В душі звучить неначе скерцо,
Ні-ні,щось треба та робить!
Треба зламати цю примару,
Завісу зняти геть з очей,
І правда,хоч гірка,а правда,
Достукається до людей!
І правда та розкриє очі
Всім людям нашої землі,
Щоби згадали,звідки,хто ми,
І знову стали ми людьми!
Так,не холопами не бидлом
На радість тим хто сіє в нас розбрат,
Тим хто назав нас іноземним
Отим от бач,"електорат"!
Кобзар задумався,що скажеш,
Бо ж наламали браття дрів,
Коли той вчитель іноземний
Байками мізки нам заплів.
Та так що геть усе забули,
Перетворившись на рабів!
Але жива козацька воля,
В нас волелюбіє живе,
А значить час за розум братись,
І час згадати хто ми є,
І заходиться повертати,
Все наше,рідне,все своє!
Кобзар стоїть ген над Дніпром,
І думу думає,чи ж ми,
Пращурів славних діти
Навчимось розумом своїм,
На Україні вільно жити?!
Навчимося,усе згадаєм,
І Україна оживе,
Вона розквітне буйним квітом,
Коли згадаєм хто ми є!.....