***

На моєму тілі ти не знайдеш
жодного татуювання,
жодного прихованого символу
чи знаку,
хіба що зірку Давида,
яку я малюю собі на зап'ясті
чорнильною ручкою,
коли сідаю в потяг,
наче то оберіг від
недобрих очей.
Зрештою, ти нічого не знайдеш,
бо завше бачиш мене
в довгих сукнях,
в іншій кав'ярні,
в іншому житті,
ти далеко від мене,
так что навіть не торкнешся
моїх плечей,
я вже мовчу про поцілунки.
Тричі обходжу синагогу,
двічі зачитую вголос Целана,
і один раз - голосно тебе кличу.
Звісно, ти не почуєш.
12 годин потягом,
нас розділяє час та колії,
колії та вокзали,
вокзали та люди...
Торкаюсь тебе лише через книги,
що мені надсилаєш,
ніжно гортаю сторінки,
наче сподіваюсь відчути
Твій дотик.
З моря летять листівки,
листівки, що стали закладинками
твоїх книжок.
Там, де тобі затишно,
читай ці листівки,
запивай вірші вином.
Останній келих, будь ласка,
за мене.
Сьогодні я сідаю знову
в потяг.
Я більше не малюватиму зірку Давида.
Сьогодні я пишу чорнильною
ручкою твоє ім'я.