На дворі було тихо, вечоріло. На годиннику вже давно була 10 година. Анна неквапливо збиралася, сьогодні мала відбутися зустріч, але чи потрібна була ця зустріч ніхто з них не знав.
Поспіхом накинувши пальто, вона вибігла у вечірнє місто, прогулялась кварталом, на дворі було зябко. Її руки замерзали, але вона так само продовжувала йти на зустріч до невідомого.
Через хвилину під’їхав автомобіль і зупинився біля неї.
- Привіт! - сказав водій автомобіля
- Привіт! - посміхнулася Анна до уже знайомого хлопця
- На дворі так морозно, можливо сядемо в машину, зігріємось? - зі щирим поглядом мовив він.
- Добре, Нік, я дійсно дуже замерзла.
Сівши в машину, думки Анни розпочали плутатися, вона так хотіла збагнути навіщо ця зустріч і що відбудеться після неї, але так нічого доброго в голову не лізло.
Нік і Анна були знайомі давно, але в них ніколи в житті не було спільних знайомих, переважно спілкувались вони або смс-повідомленням або телефонними розмовами. Анна працювала в економічному офісі - секретаркою. Ця робота їй не подобалась, адже шефом була жінка, яка ніколи не могла зрозуміти Анни, пропадаючи цілими днями на роботі вона не помічала як старіє і що дома на неї ніхто ніколи не чекав. Навіть тваринку вона не могла завести - бо у неї була алергія на тварин. Лиш Нік і спасав її, своїми довгими розмовами про життя і взагалі в них було багато спільного, але разом вони не могли бути, тому що він обрав для життя іншу. Кожного дня Анна хотіла розірвати ці не тривалі зустрічі і забути все як страшний сон, але кожного разу здавалась.
Нік працював викладачем англійської і польської мови в престижному університеті і мав багато як нагород так і прихильниць жіночого роду. виглядав Нік завжди бездоганно, біла випрасувана сорочка, чорні штани, елегантні парфуми. Цей кароокий чорнявий хлопець з розуму звів багато жіночих сердець, але кохав лише свою дружину.
Анна і Нік полюбляли спілкуватися, дружити, могли розмовляти на різні теми, але не цього разу.
- Як в тебе день пройшов? - спитав Нік, дивлячись, що Анна не збирається розпочинати говорити.
- Та все добре, все як завжди, а ти як? - Анна не хотіла цієї розмови, вона хотіла його.
- Теж добре, що між нами відбувається?
- Як би ж я знала...
- Анна, можна я тебе обійму? Але якщо ні то кажи відразу - поспіхом сказав хлопець.
- Обійми - тихенько мовила дівчина. Думками вона вже була далеко... фантазуючи..
- Ти приємно пахнеш....
- Ти також...
Їхні губи зіткнулись поцілунком. Поцілунок був ніжним, не квапливим, одна рука ніжно притискала волосся, а інша легенько ковзнула по нозі Анни. Поцілунок перейшов у пристрасний, бажаний, все більше хотілося продовження. Рука Ніка ковзнула у вверх по нозі переходячи до грудей. Їхній поцілунок все більше і більше був жаданий.
Анна зупинилась.
- Так не потрібно робити, я цього не хочу...
- Ти впевнена?
- Я вже ні в чому не впевнена..
Нік пропускаючи її слова, знову почав її цілувати, спускаючись до шиї, потім все нижче. Анна розуміла, що зараз має бути, але вона цього хотіла, і було видно, що він також.
Нік почав роздягати її, спочатку пальто, потім блузка, штани, поки Анна не залишилась голою. Він розпочав її обціловувати, розпочав з її пухлих почервонілих губ, і плавно переходив, до уже набряклих сосків, обціловуючи і насолоджуючись їхнім смаком. Його рука вже давно гладила Анені ягодиці, у нього в штанях стало тісно.
- Ти цього хочеш? - переводячи подих запитав він
- Так, зроби це!
І Нік послухавшись Анну, ніжно увійшов у неї. Його ягодиці стискались при вході, Анна була вся у задоволенні, вона хотіла лиш його. Його член дістав неймовірних куточків, її вагіни. І вона відчула як поринула до неба, так це воно, вона отримала оргазм. Анна хотіла його всього і в неї все вийшло, вона його отримала.
Анна дивилась на нього переводячи подих і ніжно цілуючи його в щоку потім в шию, обіймала його. В неї було відчуття що все більше вони ніколи не зустрінуться, не вип’ють чашечку кави, не поспілкуються. ..
- Знаєш, Анно, мені все сподобалось... - дивлячись їй у вічі мовив Нік
- Мені теж...
- Але мені пора вже їхати, ти не ображайся і не закохуйся в мене, пам’ятаєш ми ж домовились...
- так пам’ятаю.. - і від цих слів, серце облилось кров’ю.
- Спишимся так?
- Звісно пиши, я буду лиш рада, але це потрібно зупинити. Нік я хочу з тобою лиш спілкуватись, все більше нічого, те що відбулося - це помилка, яку потрібно забутись і жити далі.
- Так я згоден, але якщо раптом знов настане такий момент, то що робити?
- Не настане
- ТИ впевнена?
- Так, добре я буду бігти, завтра зранку на роботу, ти ж розумієш..
- Так добре, бувай
- Бувай
Вони попрощались, але у кожного з них залишилось відчуття і нестерпний душевний біль. Анна залишися з відкритою раною душі, а Нік з провиною на серці перед дружиною. Хоча вони і продовжували спілкуватися, але спілкування давно вже було не тим що раніше.