Прощавай і забудь. Знов і знов прорікати не треба:
«Я кохаю тебе!» Ці слова я уже не прийму.
Як на сонячний промінь я летіла поривно до тебе,
А попала у морок. А прийшла у безпристрасну тьму.
Ти крізь темряву ту не помітив розхристану душу.
І жертовність мою. І готовність по лезу пройти.
Я крізь темряву ту не побачила сутність байдужу,
Що з пихатістю здавна і завжди на «Ти».
Вже подовжився день. І пташки оживляють дерева.
З ними й я оживу. Змиють дощики смуток- печаль.
Ти минуле моє. І шукати провинних не треба.
Випускаю себе із клітини покори й мовчань.