В цій історії немає нічого абсурдного. Написане нижче є морально реальним, але фізично - вигаданим. Всі збіги з реальниими людьми чи подіями випадкові.
I частина. Добрий день, сонце.
Всі химерні тіні, що падали на високі стіни школи були страшними. На червоних кирпичних стінах танцювали кати із сокирами, і нещадно рубали голови учнів:
- Формула криволінійної трапеції?
- Я... я не знаю, - надривним голосом кричала тінь, благаючи пощади, - хвилинку, я згадаю. Згадаю! Ні, нііі, не тре..
- Рубайте!
До фундаменту покотилась чиясь голова - нас стало менше. Тіло вже не билось в конвульсіях, лише падало тупим звуком на землю, й котилось в трупну яму для неуків. Там таких багато.
- Наступний, - грубим голосом сказав кат з буквою "Д" на лобі.
Заводили нових учнів: дітей чи старших, дівчаток чи хлопчиків - всіх під одну косу.
- Важкий день розпочався, - мовив розумовий злодій.
Скільки він потенціалів та умів вбив. Його руки не по лікті, а по плечі в крові. В густій молодій крові невинних дітей.
До нього підвели і кинули під ноги чергову жертву. Ловець геніїв пнув Бориса в живіт, хоча другий терпів:
- Чого не розумієш? Або ж ні, чому так забагато знаєш? - спокійним голосом звернувся Д, так ніби до того нічого не сталося.
На його розмову Борис не реагував. В тому стані, що його привели, важко було щось сказати. Незрозумілі уколи, якісь ін*єкції, які робили щодня для тих хто намагався втекти, кнути і ремені на ліжку не могли не відбитися на психіці хлопця. Проте він чудово розумів що з ним буде, і ні на що не надівся. Борис давно намагався втекти з цього "храму науки", та все невдало, можливо смерть для нього буде кращою. Його схопили за суперечку із вчителем. На уроці світового устрою і людини вчитель говорив, що ******* - це лиш маленька непотрібна країна жалюгідних щурів. Учень не стерпів такого відношення, й почав гостру дискусію з Царем і наставником сія науки. За що хлопець був кинутий в виправний карцер. Будь який бунт придушувався адміністацією, ніхто не мав права думати інакше. Тільки одна ідея - тільки одна істина. Ті, хто все ж не бажав виправлятися були піддані жахливим мукам: пристібнуті до ліжок, брудні, спраглі і головне - без світла. Їх було п'ятеро в вузькій кімнаті. Хтось сходив з розуму і залишався тут пожиттєво, хтось відчував що йому не зламати систему і ставав на "шлях істинний". Ніхто не знав що за розчин їм кололи, та після того дивним чином з чорних ротів летіли прокльони, виск, крики на незрозумілій мові.
Борис був сильною особистістю, він не корився обставиннам, хоча й був уже напівмертвий. "Оце так школа", - скажете ви. Мг, навчальний заклад що виховує ідентичних персон. Після трьох днів абсолютної темрями, Борис з останніх сил рве канати на своїх грудях. І дихати лекше стало. Підійшов до вікон, що були забиті досками, почав виковирювати гвіздки. Дошки летять одна за одною, і ось воно, сходить довгожданне:
- Добрий ранок, сонце - хриким голосом сказав він, наче умивався в його промінні.
В кімнаті проснулись інші і здійнявся крик божевільних. Вони не бачили сонця, тільки стару лампочку в центрі кімнати, що висіла на голому проводі. Але і її рідко вмикали.
До палати вбігли санітари, і жорстоко лупцювали Бориса:
- Ми всі раби! Тікайте, тікайте! Дурні люди, вас сонце лякає?? Нас тримають, нас катують, хіба це школа?..
В той же час санітари закрити руками рот хлопця, і потягли з кімнати. На дверях лишився свіжий мокрий слід руки, й протест учня доносився ще з коридору, розходячись гулом по інших кімнатах.
Продовження в другому розділі.