Розділ II. Виправна колонія чи навчальний процес?
До вікон підбігли божевільні, які мали сили стягнути з себе набридливі канати. У вікні бачилось як ще живе тіло Бориса волокли по землі. Санітари тягли його туди, за поворот до червоної стіни. Ніхто не знав що там коїться, проте всі бачили - туди постійно когось ведуть. На жаль ті інші не поверталися, і нічого не розповідали.
- Ану швидко по ліжках! - почувся крик з дверей, то прийшла головна. Назвемо її "Ї".
Всі лягли в ліжка і щось бубоніли. До кімнати увійшов чоловік з інструментами в руках і почав забивати доски. Світла в кімнаті все меншало і меншало. Один із хворих з невідомої причини схопив ногу чоловіка, за що той вдарив його молотком. Насмерть. Інші, що були в палаті, почали скиглити та ревіти. З голови їхнього друга випливла рожева суміш.
За ремонтником зачинились двері, і в кімнаті знову стала темрява.
Борис уже не відчував своїх ніг, тільки бачив синє небо, трава лоскотала спину. В якійсь мірі він був щасливий. Дуже дивне й змішане було почуття. Можливо, він надіявся на скоропостижну смерть.
Ось він тут, біля стіни, яка була в плямах крові й неподалік смерділо звалище юних тіл. Він бачить блискучі чоботи якогось посадовця, а може й ні. Мужик пхає його, та на обличчі у Бориса з*являється тільки втомлена безпорадна усмішка.
- Можливо, від того яка падаль мене зараз оточує, яка гра затіяна навколо, я й зійду з розуму. Та не від того, що бездарність! - сказав Борис.
Кат чудово розумів про що це говорить учень. Хлопець звичайно не нездара. Кат сін на крісло:
- Розумних нам не треба. Занадто багато ти став розуміти, і не підпадаєш під стандарти. На стіл його, - наказав головний.
- Люди не копії одне одного, - відповів хлопець.
Розуміючи, що кінець не заставить себе чекати, бунтівник відриває від штанів головного Д пістолет і стріляє в санітара. Другий санітар тікає. Реакцію головного не передати словами, вперше він відчув страх і запах власної загибелі.
- Пограємось, - запитав Борис встаючи з колін, - площа криволінійної трапеції?
- Поклади зброю на стіл і ми все наладимо.
- Один... яка ж площа криволінійної трапеції? - підходить до головного ближче.
- Не роби помилок, сучий сину, здохнеш від сокири як і інші! - впавши і відсуваючись до стіни, говорить Д.
- Два... можливо скажете мені формулу суми логарифмів? - підходить все ближче хлопець.
Головний настільки злякався, що його обличчя враз побіліло, на лобі вилізла синя вена, а чоло обливалось потом. Тепер він теж в тій самій ситуації що й смертники цієї школи. Від шоку він занімів.
- Три.
Пролунав постріл.
З дерев полетіли птахи, тільки ворони викльовували очі свіжині. У хлопця з рук випав пістолет. Під стіною лежав він, той самий головний кат, який щодня вбивав найбільших геніїв, заперши їх перед тим у божевільні. Він лежав з відкритими очима, дивився кудись наче крізь хлопця, з таким здивовано-страшним виразом обличчя, що й у останні хвилини.
"Верши правду" - надряпав на стіні циркулем Борис.
Важко подумати, як 16-річний хлопець зміг застрелити людину. Ну як людину, живу істоту. Але зміг. "Важко обирати: життя чи смерть. Але замість нього міг бути я" - думав хлопець. Потрібно тікати, проте виходів не було. Неподалік чувся біг підмоги. Хлопець витяг з карману ката ніж і стрибнув до трупної ями. Зверху чулись нажахані голоси...
Продовження в третьому розділі.