У Галини було все, що потрібно жінці для щастя: люблячий чоловік Іван, двоє дітей (16-річна Олена та 7-річний Сергійко), великий будинок, улюблені папужки і кішка Сью.
Будинок вони купили кілька років тому, а закінчили з ремонтами лише цього року. Великий і просторий він став тихою гаванню для їхньої сім'ї.
Чоловіка, моряка, доводилось довго чекати з рейсів, але це лише збільшувало любов Галини. Нізащо й ні на кого його б не проміняла!
Діти добре вчились і особливих клопотів від них не було. Спокійна та врівноважена Олена легко могла втихомирити запального і непосидючого Сергійка.
Ось хто і приносив клопіт так це кішка! У Сью був добре розвинений мисливський інстинкт, а тому улюблені хвилясті папужки Галини завжди були в небезпеці.
У будинку бракувало лише охорони: великого, серйозного собаки. Галина відмітила, що поки Іван дома, треба зробити вольєр. А вона уже купить якогось породистого пса. Вівчарку. Ні! Алабая! Ні!! Хаскі!!! Справжнього охоронця.
За кілька днів вольєр був готовий. Чоловіка відправили у черговий рейс. Дітей зібрали до школи, закупивши усе необхідне. Завтра Галина запланувала поїхати в собачий клуб і розпитати усе про собак. Але уже ввечері її плани полетіли шкереберть.
Спочатку Сергійко тихенько (як він думав), прокрався на кухню. Потім, з повними руками (дві сосиски, пакет молока, тарілки) пройшов назад. на двір.
Галина не здивувалась: її діти частенько підкормлювали дворових тварин, але вирішила подивитись, кого не цей раз приніс Сергій. Голосне плямкання доносилось з боку пустого вольєру. Підійшовши ближче, вона почула:
- Ну ось тут ти і будеш жити. Як справжній король!
Щеня, місяців чотирьох на вигляд, обіцяло вирости в здоровенного пса, швидко доїдало поламану сосиску. З тарілки. Потім, зробивши крок, акуратно випило молоко з другої тарілки, облизалось і підняло морду до Галини. В очах світилась упевненість, що ось тепер він дома!
- Справжнісінький король! - повторила Галина, - ну просто король Річард!
Пес так і залишився Річардом, по домашньому - Річі!
До двох друзів, Сергійка та Річі, приєдналась кішка. Чотири місяці уся ця галаслива, непосидюча компанія носилась по дворі і влаштовувала гардимер.Так одного разу, Галина заледве встигла врятувати своїх улюбленців від цих бешкетників. На другий день Олена шукала зошит, який давно, як виявилось, "з'їв" Річі. Нерви жінки не витримали: вона явно не справлялась з цією різношерстною "зграєю"!
Рішення прийшло несподіванно. Переглядаючи рекламу та замітки собачого клубу вона побачила оголошення про собачих інструкторів. Галина вирішила запросити такого. У цьому випадку Сергію доведеться дресирувати Річі, а сам Річі стане більш вихованим псом. На те, що це хоч якось вплине на Сью, Галина не надіялась.
Уже за два місяці занять Галина відчула полегшення. Уся "зграя" закохалась в інструктора Андрія і з великою охотою вчилась. Одного разу Галина вирішила подивитись чого вони навчились. Андрій сказав, що для неї вони влаштують "відкритий урок". Та коли вони почали, очі Галини полізли на лоба від здивування!
Сергій з задоволенням командував: "сидіти", "лежати", "до мене", "голос"... А Річард і Сью почали ці команди виконувати! Коли ж дійшло до команди "місце", то собака і кішка виконали його на свій розсуд: Річі забіг у вольєр, а Сью - вискочила на плече до Галини! "Відкритий урок" був зірваний сміхом. собача школа була закінчена з відзнакою, чим дуже пишався Сергійко.
Дні минала за днями. Підійшов до кінця ще один навчальний рік. почалися канікули. Спекотне літо змушувало шукати прохолоди. Сергійко з Річі з задоволенням ходили на озеро. Галина, взявши з сина обіцянку купатись лише на мілководді, спокійно відпускала їх. Довше як годину вони не затримувались. І хіба хто знав, що саме там, на озері, на наших друзів чекала справжня пригода, можна сказати випробування?
В той день Сергійко, захопивши рушник, крикнув мамі, що йде на озеро, свиснув Річі і той з радістю поспішив за другом. Сью лише фиркнула їм вслід.
Сергійко з Річі навипередки побігли через лісок, а там і берегом. Привіталися зі знайомим рибалкою, той усі дні просиджував на березі. Але місце, де вони зазвичай купалися, було зайняте. На ньому розмістилась захмеліла компанія: двоє чоловіків і дівчина. Поруч лежав пітбуль, здоровий, темно-сірий пес. Він лише оком повів на наших друзів: навіть гавкати жарко.
А ось господар пса, величезний, як і пес, чоловік, був зовсім по іншому налаштований:
- Чого вас сюди занесло, пуцьверіньки? А ну, пішли геть!
Сергійко спробував заперечити, мовляв, озеро не їхня власність, але цим лише роздратував чоловіка. Той різко повернувся і скомандував пітбулю:
- Граф! Чужі! Взяти!
Пес зірвався одразу і без жодного вагання кинувся на Сергія. Але встиг лише трохи зачепити ногу хлопця, як був різко відштовхнутий вбік Річардом. Граф одразу переключився на іншого ворога. Він виконував наказ. А ось Річі не потрібний був наказ: він захищав господаря і, головне, друга.Собаки щепились в сутичці! Компанія одразу стала підбадьорювати пітбуля:
- Так його, Граф! Порви цього дворнягу! Покажи йому!
А Сергійко на мить розгубився: що робити? Бігти за допомогою? Він може не встигнути! може бути запізно! На очі трапилась велика палка. Хлопець підняв її і замахнувся... А поміч прийшла несподіванно: знайомий рибалка вилив на живий собачий клубок відро води! Клубок, під дією води, розпався на складові: Графа і Річарда. Собаки стояли один напроти одного і не зводили очей, готові знову кинутись у бій.
Владний голос Андрія, інструктора, різко наказав Сергієві:
- Матері звони, - І голосніше додав, - Граф, ФУ! Не смій його чіпати!!
Андрій поглянув на чоловіка:
- Відізвіть пса! Інакше я буду змушений повідомити в собачий клуб!
Почувши погрозу, чоловік нехотячи покликав пса:
- До мене, Граф!
- До мене, Річі, - покликав Сергій.
І пес, усе ще не зводячи очей Графа та накульгуючи, підійшов до Сергія. Той вхопив Річі за ошийник і,міцно тримаючи, тихо зашепотів собаці заспокійливі слова.
Андрій підійшов до господаря пітбуля і спокійно, але чітко наказав забиратись геть. Компанію, як вітром здуло.Сергійка трясло від хвилювання:
- Як вам вдалось його спинити?
- А я і його тренував. Собаки часто розумніші за господарів. І добре пам'ятають людей, - посміхнувся Андрій.
Галина під'їхала до озера. Дзвінок сина дуже налякав її і вона поспішала. Тим більше, що в трубці чула не лише голос сина, а й гарчання собаки. Побачивши своїх "хлопчиків" кинулась до них:
- З вами все гаразд?
За них відповів Андрій:
- Їх треба показати лікарям. Хоч, схоже, що Сергія і не зачепило дуже, а в Річі на лапі рана. Може і зашити треба буде. А в цілому вони молодці! Захищали один одного!
Поки Галина садила сина і собаку в машину, поки їхала до ветеринара (на тому, щоб спочатку оглянули і допомогли собаці, настояв Сергій), в голові проносились спогади: ось Річі їсть сосиску; ось возить Сью; ось "доїдає" Оленчин зошит; ось виконує команди Сергія, під наглядом Андрія...
В ті хвилини вона зрозуміла: ніщо в нашому житті не відбувається просто так. І ніхто, ні людина, ні тварина, не з'являється просто так. Усе в житті - маленькі уроки: добра, сміливості, великодушності, милосердя... Треба лише не лінуватися, а помічати їх і вчитись на них.