Разозлился - проиграл (Зачем ещё одна война?)
Мне кажется, мир давно играет в эту игру, но не для того, чтобы победить, а чтобы увидеть побеждённых. Все безоговорочно принимают правила игры, чтобы как можно изысканнее их нарушать.
День первый
- Сыграем в игру?
- В какую?
- Очень полезную и интересную.
- Так что за игра?
- О, это вечная игра – «Не злиться».
- Гм. А правила?
- Правила просты: разозлился – проиграл.
- И что, совсем-совсем злиться запрещается?
- Разрешается только иронизировать.
- А применять сарказм?
- Значит – проиграть. Да и от него к депрессии один шаг.
- Зачем играем?
- Чтобы жить радостно и долго.
- Кто победит?
- Те, кто останутся в игре, забыв о правилах игры.
День седьмой
- Я так не играю.
- Почему?
- Все очень сильно хотят победить.
- Это же хорошо!
- Не совсем...
- Почему?
- Им нужны подтверждения победы.
- Какие?
- Моя сгоревшая машина, например.
- Они сожгли твою машину?
- Думаю, что они.
- Почему ты так решил?
- Я очень много улыбался именно им.
- Доулыбался?
- Наверное. А как у тебя дела?
- А я очень много иронизировал. И вот этот синяк под левым глазом научил меня правильно выбирать, с кем можно играть.
- И не иронизировать.
- Да. Шутки – в сторону!
- Так что, играть не стоит?
- Стоит. Просто, наверное, выход один: никому не говорить, о том, что играешь.
- Тогда придётся играть в одиночку?
- Зачем ещё одна война? Играй, не говоря об этом.
- Так всё равно тебя найдут...
- Чтобы проверить подлинность твоей игры.
- Или вежливо предложат играть с ними, в то же время уже представляя тебя побеждённым.
- Кто осознанно, а кто – подсознательно, но представляя.
- Играй, но только не мешая своей игрой играть другим.
- Если играть вместе или помочь играть другим получается в очень редких случаях.
- Та да. История человечества – упрямая штука.
- Так что? Играем? Не играем?
- Да ну, конечно же, играем! Ведь невозможно не играть.
Розлютився - програв (Навіщо ще одна війна?)
Мені здається, світ давно грає в цю гру, але не для того, щоб перемогти, а щоб побачити переможених. Усі беззастережно приймають правила гри, щоб якомога вишуканіше їх порушувати.
День перший
- Зіграємо в гру?
- У яку?
- Дуже корисну й цікаву.
- Так що за гра?
- О, це вічна гра – «Не злитися».
- Гм. А правила?
- Правила прості: розлютився - програв.
- І що, зовсім-зовсім злитися забороняється?
- Дозволяється тільки іронізувати.
- А застосовувати сарказм?
- Значить – програти. Та й від нього до депресії один крок.
- Навіщо граємо?
- Щоб жити радісно і довго.
- Хто переможе?
- Ті, хто залишаться в грі, забувши про правила гри.
День сьомий
- Я так не граю.
- Чому?
- Усы дуже сильно хочуть перемогти.
- Це ж добре!
- Не зовсім...
- Чому?
- Їм потрібні підтвердження перемоги.
- Які?
- Моя згоріла машина, наприклад.
- Вони спалили твою машину?
- Думаю, що вони.
- Чому ти так вирішив?
- Я дуже багато усміхався саме їм.
- Доусміхався?
- Мабуть. А як твої справи?
- А я дуже багато іронізував. І ось цей синець під лівим оком навчив мене правильно вибирати, з ким можна грати.
- І не іронізувати.
- Так. Жарти – в бік!
- Так що, грати не варто?
- Варто. Просто, напевно, вихід один: нікому не говорити, про те, що граєш.
- Тоді доведеться грати поодинці?
- Навіщо ще одна війна? Грай, не кажучи про це.
- Так усе одно тебе знайдуть...
- Щоб перевірити справжність твоєї гри.
- Або ввічливо запропонують грати з ними, в той же час вже уявляючи тебе переможеним.
- Хто усвідомлено, а хто – підсвідомо, але уявляючи.
- Грай, але тільки не заважаючи своєю грою грати іншим.
- Якщо грати разом або допомогти грати іншим майже ніколи не виходить.
- Та так. Історія людства – уперта річ.
- Так що? Ми граємо чи не граємо?
- Та ну, звісно ж, граємо. Адже не грати неможливо.
30.01.17