Жива пам’ять, або амнезія совісті-2
Начало: http://www.proza.ru/2016/12/22/2209
24 грудня 2016 року в газеті «Правозахист» було надруковано матеріали журналістського розстеження Михайла Темнова за фактом неправомірного судового рішення, винесеного суддею Мукачівського міського суду В.Моничем, яким він, поновляючи батька дівчинки Сергія Мучичку, справу розглянув необ’єктивно, упереджено, з чисельними грубими порушеннями норм матеріального та цивільного права.
Сьогодні ми пропонуємо вам продовження авторського розстеження.
Бабло перемагає людяність
Перш ніж викласти нові матеріали розстеження, хочу новим читачам коротко нагадати суть минулої публікації.
Все почалося із того, що 20 березня 2015 року під час пологів шляхом Кесаревого розтину народилася дівчинка Ізабель Мучичка, матір якої – Мирослава Мучичка, в подальшому з вини лікарів помирає. За фактом смерті порушено кримінальну справу. Матеріали внесено в ЄРДР. Розпочато досудове слідство.
Батько Мучичка Сергій Сергійович, громадянин України та Угорщини – має подвійне громадянство, посвідчивши нотаріально відмову від батьківських прав щодо недоношеної та важко хворої доньки, яку в подальшому підтверджує своїм рішенням Мукачівський міський суд (головуючий по справі суддя В.Монич), не дочекавшись тижднини поховання дружини, виїжджає на заробітки до Німеччини. Там за гроші, які він отримав від друзів померлої Мирослави Мучички та проданих двох авто, які належали подружжю, купує собі нову машину.
За рік, влітку 2016 року, Мучичка Сергій Сергійович, дізнавшись про пільги в Німеччині для батьків, які самі виховують дитину (виплачується 10 000 євро в якості одноразової фінансової допомоги і 1800 євро щомісячно, до повноліття дитини, та надається за рахунок держави двокімнатна квартира), маючи на меті суто матеріальний інтерес, подає заяву в суд про поновлення його в батьківських правах. Одночасно, не маючи судового рішення, яке вступило в законну силу, внісши в документи завідомо неправдиві відомості, без згоди Світлани Русин, як опікуна, виготовляє у консульстві Угорщини закордонний паспорт – друге громадянство на півторарічну доньку.
За фактом виготовлення закордонного паспорта для Ізабель Мучички за зверненням Світлани Русин СВ Мукачівського РВ Національної поліції порушено кримінальне провадження, матеріали внесені до ЄРДР. Розпочато досудове слідство.
В кінці листопада 2016 року Мукачівський районний суд під головуванням судді В.Монича із грубими порушеннями Законодавства України, Конвенції із прав дитини поновлює С.Мучичку в батьківських правах.
Світланою Русин, опікуном Ізабель, подано апеляційну скаргу.
Нині Мучичка С.С. в своєму оточенні наголошує, що він викраде Ізабель Мучичку, 20.03.2015 р. н., та вивезе її за кордон.
А тепер про те, що мені вдалося встановити під час вивчення матеріалів цивільної справи, яка надійшла до Закарпатського апеляційного суду.
Процесуальній аврал
Про те, що ця справа мала свій незрозумілий пріоритет, свідчать самі документи, які знаходяться в ній. Про це судіть самі.
Позовна заява надходить в канцелярію суду 5 вересня 2016 року. Якщо вірити довідці автоматизованої системи розподілу, то комп’ютер за дивним збігом обставин визначає суддю, який буде розглядати справу. Це В.Монич…
Вже 6 вересня 2016 року суддя В.Монич розглядає при не менш дивних обставинах матеріали справи, де тільки одна позовна заява без додатків, і виносить ухвалу про залишення справи без руху, оскільки позивачем С.Мучичкою не було сплачено судовий збір.
Після ухвали 6 вересня 2010 року, цього ж дня з’являється, наче той чортик із табакерки, адвокат С.Мучички, який приносить додатки. А до кінця дня в канцелярію суду здається квитанція про оплату судового збору з якої вбачається, що гроші в касу були внесені в 16 00… Тобто адвокат та суддя явно працюють в телефонному режимі…
Вже на цій стадії розгляду видно упередженість судді В.Монича, який би мав взагалі повернути позов С.Мучички, бо він без додатків – доказів. Але за дивними обставинами він безпідставно дає цій справі не тільки «зелений» коридор, а і прискорення.
7 вересня 2016 року суддя В.Монич готує інформаційний запит до ВК Мукачівської міської ради про місце проживання відповідача Світлани Русин. Що привернуло увагу, так це те, що цей інформаційний запит не відправлявся поштою. Його знову ж отримав на руки адвокат і здав у канцелярію ВК Мукачівської міської ради…
За день, 9 вересня 2016 року, на вимогу суду вже готова відповідь ВК Мукачівської міської ради, яка реєструється в суді 13 вересня 2016 року.
Вже 15 вересня 2016 року суддя В.Монич виносить ухвалу про призначення підготовчого засідання, яка йде до сторін 16 вересня 2016 року. Найцікавіше – це дата, визначена суддею. В порушення ст. 74 ЦПК України, суддя В.Монич підготовче засідання призначає на 21 вересня 2016 року. Хоча законодавством передбачено, що судова повістка по цій категорії справ має надійти відповідачеві за сім днів до дня судового засідання. Тобто і тут ми бачимо грубий, неприхований поспіх судді В.Монича як можна скоріше розглянути цю справу.
Далі усе в тому ж прискореному стилі по судовому засіданню на тиждень, а іноді й частіше – по два засідання на тиждень. І це при лікарняних та у відсутності відповідача, який реально не встигав навіть отримати судові повістки. Згодом, на початку жовтня, вже з’являється і заочне рішення, яке суддя після подачі відповідачкою Світланою Русин заяви про його перегляд вимушений скасувати, оскільки він сам грубо порушив вимоги законодавства.
Справа призначається до нового розгляду, і за 4 судові засідання з’являється судове рішення. Знову ж грубо ігноруються чисельні клопотання відповідачки, тільки з третього разу долучається належний орган опіки та піклування, якому навіть не дають ознайомитись із матеріалами справи, за доказ приймаються документи, які не мають юридичної сили. Але про це нижче.
Хабарники чи бездарі?!
Саме такі питання виникають після того, коли я прочитав додатки – так звані «документи», які надійшли до Мукачівського міськрайонного суду 6 вересня 2016 року із подачі адвоката позивача С.Мучички. Потім, перед самим заочним рішенням, у справі з’явилися не менш вражаючі «документи», надані органом опіки та піклування Мукачівської РДА, яка не мала жодного стосунку до цієї справи.
Відверто кажучи, усі ці «докази» шокували своїм цинізмом та безпринципністю головуючого по справі судді В.Монича, який їх скоріше за все навіть і не читав, не говорячи про огляд. Хоча на деяких із них стоїть його розпис: «З оригіналом вірно». Пропоную їх розглянути. Але із кінця – так званих «документів», наданих органом опіки та піклування Мукачівської РДА.
Після їх огляду та вивчення склалося враження, що в Мукачівській РДА та, зокрема, в органі опіки та піклування працюють такі собі роботи, бо людьми їх важко назвати, які ніколи не читали своїх обов’язків і взагалі на ці посади в державній установі вони потрапили прямісінько із вулиці. За грошовий хабар, чи порося, вони знають краще. Якщо це не так, то тоді що? Про це судіть самі, шановні читачі.
Так, зокрема, орган опіки та піклування Мукачівської РДА надав суду висновок про доцільність поновлення батьківських прав громадянина Мучички Сергія Сергійовича, 30 березня 1992 року народження, мешканця с. Жнятино, вул, В.Дудинського, буд. 60, стосовно малолітньої доньки – Мучички Ізабель Сергіївни, 20 березня 2015 року народження.
Цей опус, який, окрім прізвищ, майже не містить в собі достовірної інформації, було підготовлено якимось паном Пилипчинцем. 27.09.2016 року його підписує голова Мукачівської РДА пан С.Гайдай.
Щоб було в подальшому зрозуміло як підставився голова Мукачівської РДА, який підписав цей нікчемний документ, цитую його повністю:
«Розглянувши матеріали, подані комісією з питань захисту прав дитини, про поновлення батьківських прав громадянина Мучички Сергія Сергійовича, 30 березня 1992 року народження, мешканця с. Жнятино, вул. В. Дудинського, буд. 60, відносно малолітньої доньки – Мучички Ізабель Сергіївни, 20 березня 2015 року народження (протокол засідання комісії з питань захисту прав дитини від 26.09.2016 року № 11), орган опіки та піклування вважає доцільним поновлення батьківських прав Мучички Сергія Сергійовича, 30 березня 1992 року народження, мешканця с. Жнятино, вул. В.Дудинського, буд. 60, відносно малолітньої доньки – Мучички Ізабель Сергіївни, 20 березня 2015 року народження.
Згідно акту обстеження житлово-побутових умов проживання, наданого Жнятинською сільською радою від 23.09.2016 року встановлено, що стан матеріально-побутових умов у громадянина Мучички С.С. задовільний. У кімнатах чисто, прибрано та є все належне для виховання дітей. Прибудинкова територія озеленена та знаходиться в належному стані. Сім'я, що проживає в даному будинку, працьовита, дбає про добробут сім'ї.
Згідно характеристики, наданої Жнятинською сільською радою від 23. 09 2016 року, Мучичка С.С. характеризується позитивно. Спокійний, врівноважений, справляє враження товариської людини. Ввічливий з сусідами, оточуючими. Працьовитий, готовий прийти на допомогу. Має багато друзів, користується в них авторитетом. Бере активну участь у громадському житті села. Частково виїжджає на заробітки за межі України. До виконкому сільської ради скарг не поступало.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 169 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування Мукачівської районної державної адміністрації вважає доцільним поновлення батьківських прав громадянина Мучички Сергія Сергійовича, мешканця с. Жнятино, вул. В.Дудинського, буд. 60, Мукачівського району відносно малолітньої Мучички Ізабель Сергіївни, 20 березня 2015 року народження».
На перший погляд нібито все нормально. Однак коли перевіряти кожне слово, яке стверджує орган опіки та піклування із посиланням на документи, які їм надав голова сільської ради села Жнятино, то хоч за голову хапайся…
Почну із того, що орган опіки та піклування Мукачівської районної державної адміністрації до представництва інтересів дитини – півторарічної Ізабель, поставився халатно. По суті – наплював. Перш за все це стосується керівника цього відділу. А потім безпосередньо підлеглих.
По-перше, представник органу опіки і піклування, який мав представляти інтереси неповнолітньої дитини в суді, був не належним. Замість представника органу опіки та піклування Мукачівської міської ради, яка із першого дня вела цю справу, вирішувала питання опікунства і знає усі проблеми дитинки був залучений тільки після третього клопотання, в судове засідання потрапив вже на дебати та винесенням самого рішення, в суд із подачі позивача С.Мучички при підтримці судді В.Монича впхнули орган опіки та піклування Мукачівської РДА, який жодного відношення до цієї історії ніколи не мав і навряд чи буде мати.
Опікуни Світлана Русин та її чоловік намагалися залучити до справи належний орган опіки та піклування від Мукачівської міської ради, але на перешкоді став головуючий по справі суддя В.Монич. Чому суддя не захотів залучити належний орган опіки та піклування із першого судового засідання – вже сьогодні цілком зрозуміло і не потребує коментарів. Це ви зрозумієте з матеріалів яки нижче.
По-друге, представники органу опіки та піклування Мукачівської РДА, які увійшли в справу в якості третіх осіб без самостійних вимог, із матеріалами справи не знайомилися і взагалі їх не вивчали. Чому пишу в множині, тому що їх було два. Ходили по черзі. Мабуть, тому, щоб не обтяжувати свою совість…
Причина зрозуміла. Їх, вірогідніше за все, зацікавив батько дитини Сергій Мучичка, бо інакше ті порушення, які вони допустили як представники держави, в такому відповідальному питанні, як доля дитини, пояснити неможливо.
Саме із цієї причини вони навіть не перевірили документів, на підставі яких було складено висновок, що ліг на підпис голові Мукачівської РДА.
Якби вони вивчали матеріали цивільної справи про поновлення батьківських прав С.Мучички, то б знали, що С.Мучичка на день подачі позову був безробітним. Сама довідка із місця останньої роботи в Німеччині містить інформацію про роботу С.Мучички у 2014 – 2015 роках. У 2016 році, С.Мучичка там вже не працював.
Довідки про його роботу, касова квитанція та інший документ некоректно перекладені, реально нотаріально не завірені (в надрукованих для нотаріуса реченнях пусті місця, – прим. автора), до того ж не пройшли апостилізацію в консульській установі в Німеччині, як це передбачено Законодавством України.
І все це своїм підписом завіряє головуючий по справі суддя В.Монич, чого він робити права не мав, бо ці документи не пройшли легалізації. Тобто вони є нікчемними. Саме із цієї причини представник органу опіки та піклування ВК Мукачівської міської ради усі три судові засідання не допускався до справи. В протилежному разі він би підняв ці порушення. Про роль адвоката, який представляв інтереси Світлани Русин писати навіть не є бажання… Він також «не помітив» цих грубих порушень в документах і тому із приводу них не сказав ні слова. За результатами цієї справи на нього будуть подані документи про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Адже це по суті була зрада!
Таким чином С.Мучичка на день винесення рішення суду був безробітним, жодних доходів на утримання дитини не мав, але орган опіки та піклування це питання пропускає повз вух. Чому? У висновку він пише: «…встановлено, що стан матеріально-побутових умов у громадянина Мучички С.С. задовільний… Частково виїжджає на заробітки за межі України».
Частково – це як? Одна частина тіла тут, а інша там? Пане голово Мукачівської РДА, ви взагалі читаєте, що підписуєте?
І на підставі цих тверджень ви приймаєте рішення віддати дитину батькові, який нібито «частково» їздить на заробітки за кордон, а реально – безробітний, який має задовільні матеріально-побутові умови. Це за висновком! А що насправді? Я вважаю, пане голово, що вам буде цікаво дізнатися про реалії, які приховуються за цими фразами.
Доводжу до вашого відому, що представники органу опіки та піклування Мукачівської РДА взагалі не з’ясовували, чи взагалі батько дівчинки Сергій Мучичка має житло в Україні.
Щоб переконатися в цьому, достатньо вивчити не менш цікаву довідку сільської ради с. Жнятино, яку підписав голова села п. І.Орос. Цитую її:
«ДОВІДКА, видана ВИКОНКОМОМ Жнятинської сільської ради Мукачівського району Мучичці Сергію Сергійовичу, 30.03.1992 р. н. в тім, що він дійсно реєстрований та проживає в селі Жнятино, вул. В.Дудинського № 60, Мукачівського району, Закарпатської області із слідуючим складом сім'ї:
1. батько: Мучичка Сергій Йосипович, 01.05.1969 р. н.
2. дружина батька: Мучичка Ольга Миколаївна, 19.04.1986 р. н. (зареєстрована вул. В.Дудинського № 66).
3.сестра: Мучичка Євгенія Сергіївна, 28.09.2011 р. н.»
Пане голово! Ви нічого дивного не бачите в цій довідці?
Так, це роки народження і різні адреси. За документом Сергій Мучичка 1992 року народження. А його «матір» Ольга Мучичка, 1986 р. н. Висновок простий. Це друга дружина батька. Тому мова про склад «сім’ї» із специфічними стосунками вже йти не може… Але чому Ольга Мучичка прописана за адресою В.Дудинського № 66? Теоретично і практично має на це права. А що реально криється за цим?
Якби представники органу опіки та піклування Мукачівської РДА виїжджали на місце реєстрації та «проживання» Сергія Мучички по вул. В.Дудинського, 60, то вони б дізналися про багато цікавих обставин. Зокрема, про те, що в житлі, де прописаний Сергій Мучичка по вул. Дудинського, 60, та має нібито задовільні умови проживання, він своєї кімнати не має.
Там тимчасово мешкає батько із молодою дружиною. Але це житло не належить ні батькові, ні синові Сергію Мучичці. Воно належить його матері, яка має іншого чоловіка і нині тимчасово мешкає за адресою с. Жденієво, вул. Миру, 92. Як власниця житла по вул. Дудинського, 60, вона виставила умови колишньому чоловікові покинути будинок до кінця 2016 року…
Тому де-юре це дійсно «дружна сім’я», а де-факто – це особи із різними інтересами та специфічними стосунками.
Сам же Сергій Мучичка реально проживає у своєї бабусі в с. Жнятино за адресою вул. Миру, 92, де мешкає і його матір. Однак туди ніхто з органів так званої опіки та піклування не виїжджав і житло не оглядав. А вони, умови, із огляду на те, що там має жити маленька дитинка, до того ж дівчинка, жахливі!
Тепер ще один штрих про цю «дружну сім’ю», про що я писав у минулому випуску.
У 12 років матір кидає свого сина Сергія Мучичку і йде жити до іншого чоловіка. Згодом її позбавляють батьківських прав. Скажіть, пане голово, чому може навчити ця родина маленьку Ізабель і що вона може їй дати із моральних та духовних чеснот, якщо вони навіть у Бога не вірять?!
Мова про те, що маленька Ізабель потребує не тільки медичного догляду лікарів, які вже знають її історію хвороби, а й про її харчування (дівчинка не може вживати не натуральні продукти; від них у неї піднімається температура та починається алергія, – прим. автора), вже не йде. Хоча все це суддя В.Монич зухвало проігнорував, відмовляючи відповідачці у призначенні комплексної медичної експертизи…
І це ще далеко не все. До судової справи долучено акт обстеження матеріально-побутових умов, складений 23.09.2016 року комісією в складі голови Жнятинської сільської ради І.Ороса. Саме він ліг в основу висновку органу опіки та піклування, підписаний головою Мукачівської РДА. І в нього, як ви зрозуміли, шановні читачі, лягли завідомо неправдиві відомості…
Як на мене, то таких працівників органу опіки та піклування, які, як державні службовці, сидять в теплі та отримують чималі державні гроші і не можуть підняти свій товстий зад із крісла, мають працювати не із дітьми, а із мітлами на вулицях. В гіршому випадку постраждають вулиці, чи їхні гаманці за погане прибирання, але не наші, українські діти!
Яке рішення прийме голова Мукачівської РДА, прокурор району О.Братюк, інші посадовці, куди скеровані звернення Світлани Русин та публікації газети «Правозахист» стосовно нехлюйського ставлення працівників органу опіки та піклування Мукачівської РДА до своїх обов’язків, я вас повідомлю в подальших випусках газети, як і про результати розгляду цієї справи в Закарпатському апеляційному суді.
З повагою,
Михайло Темнов,
журналіст, письменних, правозахисник.
P.S. Завершуючи цей матеріал, хотілося б звернутися до працівників органу опіки та піклування Мукачівської РДА та самого голови не приватної а державної районної адміністрації.
Панове, ви хоча б розумієте, які вичиняєте дії проти по суті маленької сироти, яка для живого батька, який свого часу відмовився від неї стала предметом збагачення?
Те, що ви робите є тяжким гріхом. За нього передбачено покарання. Не тільки там, перед Богом, але і в цьому житті. Як звісно, Бог палицею не б’є…