Вольный первод.
Дела отложены на завтра. Ну и пусть.
На солнце и на травы насмотрюсь .
Наговорюсь с хорошими людьми.
Идёт не время, а проходим мы.
А мы проходим...мы проходим...так-то...
А время – это отбиванье такта.
Тик-так, тик–так...и в этом вся трагедия.
Ведь время – не минуты, то – столетия.
А ночи, дни, с закатов до рассветов –
всего лишь вехи прохожденья этого.
Всего лишь миг, отрывочек, фрагмент.
Вы только повнимательней смотрите:
Как Время, повелитель всех арен,
листает ноты на своём пюпитре.
***
Ліна Костенко
Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм…ми минаєм…так-то…
А час – це тільки відбивання такту.
Тік – так, тік – так…і в цьому вся трагічність.
Час – не хвилини, час – віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання –
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, –
дивися: Час, великий диригент,
перевертає ноти на пюпітрі.