Привіт, Тату.
Ось, я знову до Тебе. Поділитися останніми новинами, та останніми думками.
Мені так хочеться світла. Навколо себе... Давати. Перш за все - давати. І купатися у центрі цього світла.
Я інколи навшпиньках мовчки читаю інших. Фу... Така темрява, така скнота. Але ж комусь подобається у цьому купатися... Я кожен раз тікаю звідти, мовби хочу вирватися з темного душного приміщення. І вдихнути ковток свіжого повітря та сонячного світла розкритими легенями... І знов розумію, що хочу світла. Хочу давати його, нестримно, бризкати ним на багато кілометрів від себе. Хочу. Бути сонцем.
Сяяти!... Радіти життю. Стрибати, розкинувши руки, та закинувши догори обличчя. Хапати сонячні промені руками, немов струмінь води зі струмочка, що падає зі скелі, і - пити, ковтати їх... І занурюватися у блаженство...
Я сьогодні слухав якісь мантри, чи що це було... Називається "Шри Бабаджи - Я Абсолют". Така фігня... Ні, я спершу слухав ту маячню. Думав: може, я щось не розумію, може це корисне щось буде?... Але відчував нудьгу, слухаючи ту маячню. Хоча я розумію, що він хотів щось донести добре. Але... Там такий фанатизм нездоровий, що я себе почував так, немов потрапив на сеанс масового гіпнозу, де всі скаженіють, один тільки я залишаюся тверезим, і відчуваю у собі бажання втікти. Я не дослухав навіть. Цілих 24 хвилини маячні...
Потім подивився документальний фільм про полтергейстів у одній пітерській квартирі. І як священник окроплював квартиру, співаючи молитву. Я згадав фільм "Шість демонів Емілі Роуз"... І зрозумів, що я багато чого у цьому світі не розумію і не знаю. І я би не хотів з цим стикнутися. Не тому, що неготовий, чи що мені страшно - ні. Просто відчуваю нудьгу від необхідності боротися ще й з цим. Ти ж пам'ятаєш, як мене допікав уже один полтергейст, від якого я ледве здихався два з половиною роки тому... Хоча звісно, він не бив склянки, не малював на стінах, та не ховав мої речі. Але. І того, що було - мені вистачило, щоби зрозуміти, що хтось коло мене недобрий. І прикласти усі сили, щоби прогнати його.
Фух... Я закриваю очі зараз, і прикликаю: Хочу світла, хочу світла... Обійми мене, Тату, та візьми на ручки, і поколихай. А я подрімаю... Наберуся сил.
Сьогодні поспілкувався трохи з Олегом. Він мене дуже розпитував про мене, я відповідав... Але дещо мені в ньому не сподобалося. Його московська мова. Впевнена, голосна, яка силою примушувала мене підлаштовуватися під нього, і говорити з ним виключно російською, без усякого права навіть на суржик. Мене це напружило... Ні, я не хочу мати з ним справу далі. Я його відішлю. Нічого у нас не вийде. Я це вже розумію і відчуваю. Бо мені не всміхається продовжувати спілкування з людиною, яка мене морально гвалтує, не залишаючи мені права бути собою, права говорити на тій мові, на якій мені зручно, на якій я хочу.
Обійми мене, Тату... Я не знаю, що мені робити. Я чекаю... Чекаю. Подай мені ідею хоча б... Бо в мене жодних ідей. Я почуваюся немов струмок, який раптово висох, і не дає води. Хоча я знаю, що потенціал в мені ще є, я можу текти і розливатися в широку ріку, тільки дайте волі... Дайте волі.
Тату... У мене тільки на Одного Тебе надія і всі мої сподівання. Я відчуваю, що зробив усе, що від мене залежало, що я міг. Хоча й не навів ідеальний порядок на Новинках, але... То пусте і марне. Немає натхнення - бо не бачу сенсу. Тому й закинув: нехай лежить...
Тату, я дуже потребую допомоги. Мені вкрай необхідна команда. Вкрай... Я дійшов до краю, сів на камінь, і далі мене немає, куди йти. Одному мені немає сенсу рухатися навіть на сантиметр. А допомоги поки що не видно... Так, звісно ж, я не пророк, я не можу бачити, хто мандрує до мене. Я не бачу далі свого носа, не бачу, що там діється у закутках душ тих, хто читає мій лист... А може, ще й не читали, а тільки ось-ось, після свят. Я просто чекаю... Молюся Тобі...
Боюся впасти у відчай. Я не хочу до цього дійти. Тому тримаюся... Посміхаюся про себе. Але так хочу світла... Випромінювати, і знати, що воно когось іще, окрім мене, гріє. Мені дуже потрібна слава. Велика... Така, щоби як Сонце.
А поки що дивлюся на пісок на дні своєї душі, і уявляю, як там струмить вода... Чиста, живильна, питна.
02.01.2017, 16:10
Братіс Лібертус Свідок