Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба,
і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.
Там повен двір любистку
цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки
уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.
Чиєсь дитя приходить,
беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба - це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.
Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин
ЛІНА КОСТЕНКО