Привіт, Тату.
Давно не писав Тобі листів. Ось, уже вечір останнього дня 2016-го року... Зараз на годиннику 21:56. Через дві години настане 2017-й...
Відчуваю, що наступає Особливий рік для мене. Вперше за все життя передчуваю Свято. Можливо, я обманююся, але... Я так чекаю, Тату! Цей Новий рік я зустрічаю зі святом у грудях. І за це дякую Тобі.
Можливо, напишу Тобі пісню. "Дін-дон, дін-дон..." - ось так хочеться Тобі проспівати. І щоби коні білі бігли по снігу, тягнучи за собою сани, прикрашені паперовими різнобарвними гірляндами, блискучими боа, та дзвіночками.
Тату, у мене зараз таке свято! Ні, не в мене, а в мені. І мені так добре, що хочеться поділитися ним з Тобою. А з ким ще?
Я радий усім. Усім, кого Ти мені подарував цього року, що минув, і кого надумав мені подарувати у наступному.
О!... Чую, що бахкають петарди десь далеко. Посміхнувся... Згадав знаєш, що? Так, салюти, які були видно з вікна Катюші. Чи ностальгую за тими часами? Ні. Ти ж знаєш, що я радий, що вони закінчилися...
Згадав зараз щось. Коли приймав душ, то згадав свою заповітну мрію: коли розбагатію, в мене буде своя ванна кімната, і там буде багато-багато усіляких принад... І гелі, і солі, і арома-масла... Я буду бавитися і насолоджуватися усім цим. Куплю велику ванну, і буду ніжитися в ній... Ой, Тату, я так мрію про це, так мрію! Навіть більше, аніж смачно поїсти.
Тату...
Не знаю, що ще сказати Тобі.
А! Згадав. Ти ж мені сьогодні думку підказав: перенести сюди збірку віршів "Стихи не для чтения". І чомусь так захтілося поспішити опублікувати, аби встигнути до 12-ти ночі... Чомусь здалося, що якщо не встигну зробити це саме сьогодні, то після Нового року не зроблю цього й поготів. Тому що дуже важливо зробити це саме у 2016-му... А коли публікував їх, то звернув увагу, що два з них написані у 2014-му, а два - у 2015-му. А у цьому році - не було написано жодного. Але з цікавістю їх перечитав... І, мабуть, вони теж додали мені свята у душі. Тому що... Тому що - вірю...
"Вірю"... Що це за субстанція така, розкажи мені? Я досі не розумію. Але розумію, що моє "вірю" дорівнює "хочу, щоби так було". І оце "хочу" головне, щоби було щирим, глибинним... Таким, щоби просякало кожну клітиночку мого єства. Щоби не було ні страху, ні сумнівів, а щоби однозначне: "Хочу!"...
Хоча інколи дозволяю собі сумніватися. Не знаю, навіщо це роблю. Мабуть, щоби перевірити силу свого "хочу". Бо коли уявляю інший, протилежний розвиток подій - то відчуваю в собі бунт: "Ні, я так не хочу!"... І не хочу ніяких пояснень, не хочу змирятися, бо мені це нецікаво. Якщо захочу випробувати себе у аскезі - то тоді сам попрошу. Але зараз у мене такий період життя, коли я хочу випробувати себе у роскоші та мідних трубах. Адже у мене цього ніколи не було... Тому я хочу взнати, що це таке. І як воно.
Так-так, пригадую Шрі Девраха Бабу. Він уникав слави майже все життя. І став знаменитим майже випадково, вимушено... І був не радий цьому, бо цінував своє усамітнення. А я... Так, я розумію його. Але... Я вже не хочу усамітнення того. Коли схочу - я усамітнюсь на деякий час. Але зараз я вже не хочу того усамітнення. Воно мені обридло.
Так, я пригадую Анютине... 2006-й рік... Як я там ховався від Твоєї волі. Так-так, я пам'ятаю, як тоді злякався Твоїх слів: "Я поставлю тебе над народами". Я відчув себе не готовим. Я хотів тиші і усамітнення. Але тепер... Боже, Тату мій, як же я змінився. Я став зовсім іншою людиною. Чи подобаюся я собі? Так! Дуже подобаюся. Теперішній я подобаюся собі більше, аніж тодішній. Чим це зумовлено? Я став розкутіший. Оптимістичніший. Усміхненіший. Життєрадісніший. Сміливіший. Впевненіший у собі. Впевненіший у Тобі.
Ти усміхаєшся, відчуваю... Усміхаєшся у білі густі вуса. Зараз Ти знаєш, на кого схожий? На Нептуна. Він такий кумедний... Так, він король теж, як і ти! А!... Я пам'ятаю, як Ти сказав мені, що зробиш мене принцем Своїм. Це було 1-го квітня 2010-го року, коли Ти сказав мені, що Ти мене всиновив і зробив мене принцем. Я запам'ятав цю дату, тому що мені здалося кумедним, що Ти віришив мені про це сказати саме 1-го квітня. Але... Так, з того часу я й став мінятися у себе на очах. Щось важливе зі мною дійсно сталося. Я відчув себе Фігурою... Так, Фігурою з великої букви, по відношенню до Всесвіту, Людства...
Я не знаю, коли напишу тобі наступного листа. Але знаю, що цього року це буде мій останній лист до Тебе. На годиннику уже 22:32... Залишилося півтори години.
Мені так добре з Тобою зараз... Хочеться писати Тобі і писати, не припиняючись. І зустріти з Тобою бій курантів. Яких я, звісно, ніде не почую, окрім як в моїй уяві.
Така тиша настала... Здається, що співають цвіткуни. Вони в моїй голові зараз дзюрчать настільки явно, що мені аж дивно. Таке відчуття, ніби я знову у селі... Так, у Паю, де мені було їх чутно прямо з вікна. Це був благодатний час...
Чи повернуся я туди ще, Тату?... Ти питаєш у мене: "А ти хочеш?"... І я чомусь почуваюся розгубленим. Ні, саме у Пай - я не хочу. Хочу в Ладву, хоча цвіркунів там нема. А може й є, просто мені не було їх чутно на 4-му поверсі. А коли я куплю там будинок - ні, не куплю, а побудую! - то буду жити уже на першому, і мені їх буде чутно... І буде чутно постійний дзюркіт річечки Івенки. І мене цей дзюркіт заспокоюватиме...
Так, я скучаю за Івенкою. Хочу прогулятися вздовж її берега, крізь усе селище, він початку і до кінця. Мені так хочеться подивитися... І ще хочеться покупатися у озері. Маленькому-маленькому озері... Бачиш, які у мене мрії і бажання. Зовсім далекі від мрій про багатство та славу. Але! Вони не виключають одне одного, а зовсім навпаки, підтверджують. Бо без грошей я не зможу туди знов потрапити.
Ех, Тату... Стало трошки сумно. Так, бо грошей немає. А я хочу "Шубу". І "Мімозу". Коротше, дитина зголодніла і хоче їсти щось смачненьке. А найулюбленіша страва - це салати.
Я багато про що мрію... Подумки будую готель, в якому теж житиму, разом з усіма. Їстиму з усіма, в одній столовій... Замовлятиму смажену картоплю раз на тиждень, з грибами та цибулею. Ну бач, дитина їсти хоче, тому думки тільки про страви.
На годиннику 22:47. За вікном бахнула петарда. Піду зроблю собі чай... І з'їм бутерброд. І буду думати... Думати про життя, про майбутнє, буду мріяти, планувати... А що мені ще робити, Тату? Я готуюся, я посилено готуюся до шаленої слови та шаленого багатства. Гроші ж не буду складати та дивитися на них немов сич, а їх треба буде витрачати на потрібні речі, квладати у нерухомість... От я й буду мріяти, на що саме. І буду мріяти про високий-високий білий готель: такий, який побачився мені внутрішнім зором тоді, коли я ще був дитиною...
Мені просто необхідно прославитися у цьому (Новому) році, Тату. Просто необхідно. Бо мій час прийшов вийти з сутінків усамітнення. Сидіти більше немає чого, прийшла пора діяти.
І подаруй мені, Боже, ясності розуму... Активності мозку. І багато горіхів.
Амінь.
Буду на цьому закінчувати свій лист до Тебе... Дякую, що вислухав. Ти завжди мене слухаєш з ніжністю... Дякую, що кохаєш мене. Кохай мене ще більше, балуй мене, як ще нікого не балував... Ти обіцяв. Ми домовились.
Амінь.
22:57, 31.12.2016