Про голодомор 1932-1933 років в селі Котюжани пише очевидець тих подій – десятирічний хлопчик, а тепер шанований в Ізраїлі письменник Яків Леонтійович Менакер в трилогії «Бездна». Він дає нищівну характеристику радянській владі, яка довела працелюбних селян до такого жахіття. Внаслідок злочинних дій комуністичної верхівки люди вмирали голодною смертю.
В селі була поховальна «бригада» По черзі декілька селян з лопатами і возом один раз в тиждень обходили вулиці, забирали померлих, відвозили на цвинтар і ховали в спільних могилах. Потім була створена комісія, яка знаходила ще живих дітей. До цієї комісії вибрали і матір письменника Хаву Григорівну, а її десятилітній хлопчик завжди був з нею.
Дітей на ношах зносили до хати розкуркуленого і висланого Андрія Мельника, Хаву Григорівну Хаву Григорівну Менакер призначали завідуючою колгоспним патронатом для дітей-сиріт. яких було близько 100. З нею в патронаті жили і її троє дітей. Діти пережили дуже важкі роки холоду, недоїдання та хвороб.
Я. Л. Менакер з вдячністю згадує котюжанівських селян за добре ставлення до їхньої сім'ї. Його мати не один рік доглядала дітей-сиріт. У 1973 році відбулась хвилююча зустріч виховательки з цими дітьми.
Яків Менакер був одним з тих єврейських хлопчиків, які в період окупації вижили під час розстрілу євреїв німцями. Врятували його люди з Котюжан. Дві сім'ї своїх рятівників в Ізраїлі він записав як «Праведників світу». Це родини Липів і Мельників (Пелагії Кіндратівни Мельник і Мефодія Павловича Липи), Тож помолімось за всіх тих, хто страждав у 30-і роки і помер страшною смертю від голоду.
Наталя ШАЛАК, краєзнавець с. Котюжани.