Вогняна Сила Дружби 4

Злата Фортуна
-Як ти мене знайшла? -Знову запитала Анжі.
- Люба Анжелочко, ти забула про кровну обіцянку?
Колись давно ще дітьми вони зв'язали себе кровною обітницею завжди бути подругами, з того часу дівчата могли миттєво переноситися у янві один до одного, якщо комусь із них загрожувала небезпека. Ось такий побічний ефект клятви вийшов.
- Так, а де ми є? - миттєво стала стурбованою Жюлі, -І як мені назад додому повернутися? - Вона поступово переходила на істеричних сміх.
Анжела різко зупинилася і підняла руку в гору. На руці спіралями закрутилися невеличкі струмені води. І ось вони сформувалися в стакан із водою в середині . Дівчина протягнула його подрузі.
-На випий полекшає. -Коли Жюлі все випила, Анжі продовжила, - Ми в Києві. Можеш перетворитися на вовка і за дві - три години пробіжки у янві ти будеш вдома . Це найкращий варіант.
-Угу, але найбільше трудомісткий .- протягнула дівчина-вовчиця.
- Ну ти і лінива! Гаразд тоді пішли до метро, поїдемо на вокзал.
Анжі кинула прощальний погляд на слабке синє сяйво, яке дуже слабко проглядалося крізь крони дерев.
 Метро, як завжди було переповнене. Їх стиснули з усіх сторін, здавалося ось-ось їх просто задушать. Ця криклива юрба не зупинялася ні на мить. Постійно чулися крики типу : "Ай, ви мені на ногу наступили !'' , " Та не штовхайтеся! '' і тому подібні. Раптом Жюлі зрозуміла, що не бачить Анжелу. Спочатку у її крові закипіла паніка, потім розгубленість почала брати своє. Хтось сильно смикнув її за рукав. Анжі.
-Ми виходимо, не спи. - весело промовила маг, уже повністю забувши недавно пережитий жах.
- І як ти собі уявляєш звідси вийти?
Кпину і злості в голосі дівчини було більше ніж достатньо.
- Не злись, подруго, все буде окей! - Анжі знай собі тільки те й робила, що веселилася.
Потяг зупинився, двері повільно почали відкриватися. Вони ніби розтягували задоволення від цієї операції.
Білет їм вдалося купити досить швидко і через годину Жюлі уже їхала додому.
                ********
Андрій уже читав сторінку соту, коли звернув увагу на тишу у будинку. По ідеї на кухні зараз має носитися вихор в лиці його сестрички, але натомість навколо царила мертва тиша. Хлопець підвівся із крісла, в його голові малювалися самі страшні сцени. Ось вампіри під пологом ночі тихо входять в будинок, миттєво нападають на сестру, її закривавлене тіло падає на руки блідого і вони зникають.
-Дідько, досить! - і він твердими кроками направився у кухню.
Не дарма він так боявся нападу упирів, батьки загинули через них, тож страх втратити щей сестру, єдину близьку людину, його роз'їдав із середини.
На кухні було пусто, на плиті стояв холодний чайник, мікрохвильова піч уже давно вимкнулася, всередині стояла уже вистигла піца.
Хлопець миттєво перейшов у янв. Саме сюдою  вампіри завжди забирали жертв нападів із собою. Але пилюка срібного кольору була незворушеною. Ніяких слідів. Тоді де сестра?
Він був абсолютно розгубленим. Ендрю повернувся у яв і оглянувся ще раз, ніяких слідів боротьби і тиша. Такс, набираєм номерок. Жюлі прийняла виклик, і на превелике щастя, ніяких благань про допомогу не було.
-Алло! Андрійку, миленький не хвилюйся, через годин п'ять буду в дома, потім вже розкажу.
-Зачекай. Анжела знову була в небезпеці? Вампіри? - на останніх словах його голос наповнився ядовитою злобою.
- Спокійно, Андрій, спокійно. Так, вампіри. Усі загинули, і знаєш я кже починаю боятися за психологічне здоров'я Анжели. Вона вбивала їх так витонченно, щей з таким задоволенням.