Розділ 15: Усі проти Джемаля.
Настав день фото сесії.
Софія, яка вороже була налаштована по відношенню до усіх Ониськевичів, все ж вирішила, якщо їй запропонували роботу, то за таку можливість потрібно вхопитись. Та ще і через підготовку до фото сесії дівчина, що дня була поряд із Іваном і контролювала ситуацію, під назвою «Майбутній татусь».
Під час процесу зйомок усі наче й забули про свої проблеми й показали себе у свій красі. Виснажливі 10 годин зйомок, завершились, тим що Софі переконалась у тому, як насправді Іван ставиться до неї. Усі його слова й вчинки були пронизані великою турботою не лише про неї, але і про інших учасників фото сесії. Дівчина вже в 2-ге переконалась у тому, що такого нареченого впускати не можна, тим паче що вони і справді кохають одне одного. Іван знав, як Софія любить добрих і дбайливих людей, які просто так щось зроблять для інших, не чекаючи натомість віддачі. Хоч, як йому така поведінка й не подобалась, адже як не як, а він чоловік, а не дівчина, яка й має мати такі риси характеру, але щоб догодити не лише Софії, але і позлити Джемаля, Іван довго роздумуючи, прийшов до висновку, що нічого кримінального у тому не має, щоб і справді допомагати іншим.
Джемаль носився по студії де проходила фото сесія й лише усім заважав та все що тільки можна та і не можна критикував. В чотирьох словах, намагався зірвати трудовий процес. Але ж Іван та Алі не давали йому керувати зйомками, мовляв, Ви ж не фотограф й не слід забувати про фото шоп, тому, сядьте й розслабтесь… Алі, після усіх розкритих секретів дядька, навіть не дивився йому у вічі, а Джемалю, як то кажуть, як соловю, усе одно.. Любий дядечко, врешті заспокоївшись сів за стіл і розглядав усі документи, які їм потрібно узгодити та підписати із українцями. Його дуже дратував той факт, що Леся, таки зміцнила свій бізнес за рахунок, частки, яку продали Марійці, але ж він нічого не міг вдіяти, адже саме у той час поки уся молодь фотографувалась, батьки Ані та Івана, відправились до юристів, щоб вже підписати угоду із батьками Марічки.
У вечері в домі Ониськевичів, знову була велика святкова вечеря. Саме так, Леся Іванівна вирішила відсвяткувати, угоду про партнерство із родиною Чайок. Марічка дуже нервувала, аде їй потрібно було виголосити промову, обриси якої вона собі занотувала ще на вихідних. Але, як то кажуть, не плануй на перед, бо з цього нічого не вийде.
Дорогі гості сівши за стіл, аж розгубились від численних наїдків і неймовірного оформлення закусок. Софія, у якої у принципі. Був прихований талант до кулінарії, вирішила запустити свій кулінарний блог. Дівчина добре розуміла, що у її починнях її ніхто не підтримає, окрім Марічки, для якої мистецтво кулінарії, було, як повітря. А поки Софі, мріяла про славу великого кулінара, Іван, зненацька кудись зник і усі на нього чекали. Джемаль навіть й не приховував свого розчарування, адже цей хлопчина, просто зневажливо віднісся до гостей, ось так зникнувши посеред торжества. Щоб якось заткнути рота, цій язикатій фесці із Стамбулу, як між собою, називали Джемаля, українці, пані Мирося, почала говорити свою промову.
--- Дорога родино! – почала жінка, підкресливши, що саме так вона сприймає свою дружбу та партнерство із Ониськевичами, чим до сліз розчулила Лесю та Аню. – дівчатка любі, ну от чого ви плачете…- звернувшись до матері з дочкою усміхнулась Мирося, - Я надзвичайно рада, що сьогодні у нас таке велике свято. Наші діти, дуже здружились і допомагають одне одному стати на ноги. Для мене, як для мами, важливо, щоб моя дочка не працювала так тяжко, як ми обоє із чоловіком,саме тому ми трохи подумавши прийняли вашу пропозицію. Я вірю у те, що наша спільна справа із брендом Кара-оглу, в найближчому майбутньому принесе можливо не великі доходи, але принаймні на життя вистарчить. Я тут чула, що ви, плануєте у робочу поїздку до Стамбулу взяти й Марічку, тому хочу вам сказати, щоб за магазин ви, не переживали, я думаю на протязі того часу що є чи я чи наша Яринка, вивчимо усі тонкощі фешин-бізнесу, і контролюватимемо свій магазин. – Мирося дала зрозуміти усім, що хоч і Марічка поїде, але ніхто із Чайок свого, як то кажуть не опустить. – Я ж розумію, що відкриття й розширення нових магазинів у Європі займатиме весь вільний ваш час. Ми лише вчимося вести справи, тому до таких високих матерій і не приглядатимемось, а от допомагати в управлінні магазинами, то є інша річ.
--- Миросю, а це ти, дуже добре придумала. – сказала Леся, й навіть аж усміхнулась, бо саме такий розвиток подій дозволяв їй, брати активну участь у просуванні бренду, а отже і мати із цього неабиякий зиск.
Джемаля це все дуже розтривожило, адже він зрозумів, що українки домовились між собою, щоб тримати руку на пульсі у їх спільному бізнесі. Такий хід подій явно був йому не наруку, адже до команди його племінника добавлялись не лише нові учасники, а ще і доволі досвітчені у торгівельній справі. Хоча чоловік, зрозумів, як саме він може нанести удар, у відповідь. Пів вечері, він так і не зводив погляду із Софії та Івана, який до речі, бігав за букетами квітів, для усіх дівчат. Ох, ну звісно, щоб подарувати 1 Софі квіти, він змушений був вдатись до хитрощів, й купити для усіх дівчат квіти, які стали символом його поваги й вдячності за чудово спланований робочий процес, за неймовірну легку фото сесію, за любов і повагу, за справжню дружбу. Ну ви, зрозуміли, Іван тепер став багато говорити, й піддобрюватись до усіх, щоб навіть ніхто і не згадав, про ситуацію у його романі із Софі. Але Джемалю, явно мішала така ідилія з боку Софії. Він чудово усвідомлював, чому дівчина не влаштовує істерик. З одного боку, її любов та повага до пані Лесі, навіть імпонувала Джемалю й вн навіть з повагою ставився до Софі, але все ж йому по при будь-що потрібно було насолити цим святенникам, як він собі думав. Майже під кінець вечері, він як в нівчому не бувало взяв слово й звісно, що поміж словами похвали згадав і про особисті стосунки, мовляв, ми всі можемо сваритись чи можливо не долюблювати одне одного, але от у професійному плані усі молодці, що так вправно й віддано присвячуємо життя для спільної справи. Ніхто б і не зрозумів, викрутацької промови Джемаля, якби під час своїх слів, він не дивився то на Івана, то на Софію.
Алі і Айше, надзвичайно розсердились на дядька.
--- Дядьку досить. – не стримався Алі-Онур. – ви, коли в останнє телефонували дружині? Не вам суди й пхати носа у чужі стосунки. Вони молоді, й ще зоблятьне 1 і не 2 помилки, як і ви, як і я, як і будь-хто. Ми люди й нам притаманно помилятися і вчитися, якщо не на чуджих то на власних помилках.
--- Ох, Алі, ти, все не так зрозумів. Я якраз мав те все що ти сказав на увазі, але мабуть не ті слова підібрав. – скромно й з повагою, але все ж крізь зуби промовив Джемаль.
--- Я перепрошую, але це не ваша справа, - промовила Софія, - ми самі розберемось у наших стосунках.
Джемаль радів що йому вдалось всіх розізлити й зіпсувати людям настрій.
--- Так звісно. Я просто собі сказав, не дуже мабуть делікатно. Але це те що я бачу, тому не треба на мене ображатись. Та і ви сучасна молодь, зовсім по іншому дивитесь на світ, тому нам батькам дуже тяжко із вами. Ох, як згадую про тему батьків та дітей, то у самого серце кровю наливається, адже я змушений був відіслати доньку навчатись закордон, та ще й не на ту спеціальність що вона хотіла, бо вважаю, що економічний завжди пригодиться, а от на дизайнера вона ще встигне повчитись. – із тривогою та батьківською турботою говорив Джемаль.
--- Пан Джемаль правий, економічний дуже перспективний факультет. - додав до його слів пан Олег. – Ми от вирішили, що наша Яринка, - чоловік глянув на мовчазну дівчину, яка сиділа цілий вечір тихесенько, - по при її безмежну любов до літератури й журналістики все ж піде навчатись на економічний. Та і Марічки конспекти, можна буде використати….
Остання фраза про конспекти трохи розсмішила усіх й розрядила напружену атмосферу.
--- Я дуже хочу навчитись на літератора, але якщо чесно то такому у нас не вчать, аж так добре, якби хотілось, а щоб їхати на навчання хочаб до Польщі, то потрібно й мову знати й екзамени підтягнути. Я не готова, так швидко адаптуватися до ще 1 змін у моєму юному житті, - розпочала Ярина, - якщо Бог дасть, я собі вивчусь, помагатиму Марічці й за певний час, якщо ще прагнутиму до літературної діяльності обов’язково знайду свій шлях. Якщо тобі дають роботу, то гріх від неї відмовлятися. А от просто йти й сидіти у магазині, без освіти, я не хочу. Всім тяжко й ви не відразу все вміли й знали й я навчусь.
--- Боже, які правильні й глибокі слова. - промовила пані Леся.
--- Так дружина права, - відізвався Мирон., - Ви все правильно вирішили. Яринко, ти, завжди можеш звернутися до нас. Ми, допоможемо й навчимо вас. Твоя тітка, коли ми, були у нотаріуса, дещо нам запропонувала, й я так думаю, що за роки 2-3, її ідею ми. втілимо в життя. Ох, ну можливо і швидше, але для тебе ж краще якщо пізніше.
--- Дядьку Мироне, мої дядько й тітка, дуже мудрі люди. Я от за останні декілька тижнів багато чого переосмислила. Крім того, я обіцяю, що коли Марічка з Анею поїдуть у Стамбул, я старатимусь із всіх сил виправдати вашу довіру до мене.
--- Та ми віримо й бачимо, що ти, змінилась.. Не треба цих гучних слів – підійшовши до Яри сказала Аня., - ти майбутнє нашого бізнесу й маєш це розуміти. Мама, твоя 2-га мама, дуже мудру дала пораду, я думаю, що якщо не в Тернополі, то у Луцьку чи у Рівному, але обов’язково ми, це провернемо. О не треба, так дивитись, ми, ж будуємо спільний бізнес, й повинні добре обдумувати наступні кроки.
--- Дозвольте й мені сказати, - промовила Софія, із якою щодо розширення торгової мережі радилась пані Леся, - Я думаю, по-перше, що про це ранувато говорити, а от по-друге, я б бралась за Ужгород, хоча там до кордону близько та ще й до Чернівців, але якщо виходити на Європейський ринок, то навпаки добре, щоб в Ужгороді, де є багато різних національностей, де популярні іноземні телеканали. Вам потрібний професійний піарник, і … а от про що я, якщо захопити Ужгород, брендом, то повірте, його буде легше просувати у багатьох країнах.
--- Нам не потрібний піарник. У нас є ти! – промовила Аня., - я давно тобі казала, що ми хочемо тебе взяти на роботу, а ти, мені в котре відповідала, що не маєш досвіду і зв’язків. Так ось, напрацьовуй зв’язки й допомагатимеш Ярі із цим проектом. Ви у нас не супер зайняті, от і спрацьовуйтесь дівчата.
---- У вас так завжди? - спитав у Івана Алі, - кожна вечеря, направлена на розширення бізнесу.
--- Ох, я тобі потім поясню. – відповів Іван, глянувши у сторону Джемаля.
Алі лише усміхнувся, й собі почав підливати масла в вогонь.
--- Софі, ти дуже мудро підмітила, щодо Ужгорода. Зі свого боку й я обіцяю пошукати зв’язки у Ромунії й Молдові, а ось і виявиться, що у них є знайомі на Закарпатті. Я вірю в збіги, бо як інакше ми усі тут зібрались за цим столом.
--- Алі-Онуре, якщо можеш докластись до цієї ідеї, то докладись, адже сам розумієш, яка зараз економічна ситуація в світі.
--- Мироне – ефенді, я б цього не казав, якби не був впевнений що у мене є зв’язки у Молдові, хоча і пані Леся має знати Іштвана.
--- Якого Іштвана? Я не знаю ніякого Іштвана…
--- У Одесі на форумі коли батько познайомився із вами, ми ще вам розказували про угорця, який також зацікавився нашим проектом, але так як він переїхав жити до Молдови, ми з вами почали співпрацю. Тато збирається відвідати Кишенів, через місяць, і спробує домовитись із Іштваном-ефенді.
--- На скільки я пам’ятаю, то в цього угорця, дружина якраз народилась десь на Закарпатті, бо він так гарно відгукувався про Україну, ваші звичаї, - додала Айше, - ми з мамою, якраз би хотіли відвідати Закарпаття, адже після таких прихвалювань, залишитись байдужою до старовинної історії цього мальовничого краю просто нереально.
--- О я пригадала, про кого говорять Алі та Айшенур,. Але у нього великі відсотки за послуги…
--- Ну звісно що так, але якщо йому самому буде вигідно, то він не ставитиме відсотків за свою допомогу. – додав Алі.
--- Не знаю, синку, що з того вийде, - щиро говорив пан Мирон, - але я б дуже хотів вм допомогти із просуванням у Польщі. Зоча я вже казав твоєму батькові, у переписці, що на Польський ринок, краще виходити у літку.
--- Я думаю. Ви знаєте хто в нас гальмує увесь процес розвитку бізнесу, - додала Айше, напів англійською, напів українською.
--- Опа, вот тобі і фінти від Айше, - засміялась Аня.
--- Я ж російську підтягнула, то берусь за українську. Крім того мій наречений, буде брати участь у україно-турецькому проекті й я вирішила й собі почати із мови. Ну ми з Алі вас навіть таки не погано розуміємо. Звісно якщо повільно говорите.
--- Аха… Добре розмовлятимемо повільно – додав Іван.
Джемаль не дуже розумів про що йде мова, вірніше сказати він їх навіть і не слухав, .усі думки цього чоловіка були зайняті його коханкою. Так він по вуха був закоханий але ця його любов, до добра не доведе, адже якби він зараз вслухався про що йде мова, то б сам поїхав у Кишенів, але він це упустив і в майбутньому отримає величезного ляпаса від долі, яка вже занадто до нього є доброю. Пора за все платити.
На спільній вечері із турками, мала бути присутня і Євгенія Ємець, яка колись давала Ониськевичам гроші у борг. Саме тому Леся та Мирон були просто вимушені її запросити, але ця лиходійка у овечій шкірці. Заявила друзям, що не може відвідати цей урочистий захід, бо готує аж 2-і виставки у Львові, та ще й збирається їхати завтрашнім ранком за кордон. Леся лише видихнула від полегшення, що її так званої колежанки не буде цим вечором у них у домі.
Євгенія, цей вечір провела, як звично, з Максом. Після своїх розпусних ігрищ, жінка взялась за в’язання мотузок із коханця. Врешті-решт, вона ще не багато у нього вимагала, за своє покровительство, але настав час, платити борги.
--- Любий, там в Ониськевичів, зараз розпочнуться певні проблеми. Твоє завдання. Так налаштувати Аню проти сімї, щоб вона із ними лише те і робила, що скандалила.
--- Женю, хоч ми із Анею, зустрічаємось, але вона мені не все розповідає. Хоча мене і не цікавлять подробиці із життя її подружки Марі, але я б мав знати. А не знаю.
--- Придумай щось таке, щоб вона перестала від тебе приховувати будь-що. І май насторожені вуха. Я вірю й знаю, Анька скоро розколиться. Памятай, Ониськевичі зараз у великих боргах, тому не дуже надійся на безтурботне існування за рахунок своєї дівчини. Вона гроші на вітер не кидатиме, це тобі не я. – й Женя палко поцілувала коханця.
--- Кохана, мені байдуже до Ані, мені головна ти. Кохаю лише тебе.
О Макс вмів гарно говорити. А що ж йому залишалось коли він винен близько 100 000 грн, одному мафіозі, який поставив цього негідника на лічильник, і якщо Максик не поверне йому за місяць хоча б 60 000, то сума зростатиме щотижня на 5 %. Хлопцеві нічого не залишалось, як слухатися Женю й просити її сплатити його борги. Звісно, що пані Ємець, погодилась на таку інвестицію, але це означало. Що Макс, довіку служитиме їй.
--- Я завтра ж поїду у Краків і проведу ряд оцінок колекцій відомих поляків. Тому не хвилюйся, за тиждень, другий у тебе буде майже 60 000, а решту погасимо згодом.
--- Кохана, я безмежно тобі вдячний. Я все тобі поверну.
--- О а в цьому я навіть і не сумніваюсь. Давай так, я тобі спишу 10 000 боргу, якщо зможеш наблизитись до статків Ониськевичів, будь-який способом.
--- Що ти маєш на увазі?
--- Запропонуй Ані, завести дитину. Мовляв у тебе серйозні наміри і далі по тексту, але ти не багато заробляєш, для пишного весілля на яке вона заслуговує.
---Анька безголова, може на таке і клюнути. А ти, небезпечна й дуже вродлива. – Макс у відповідь й собі поцілував Женю.
--- Так досить цих ніжностей, Софі може повернутись скоро, тому тобі вже пора.
--- Ох, я не хочу тебе залишати, я так сумую, за твоїм чарівним голосом. О а ці очі, я б вічно у них дивився.
--- Макс. Все досить. Збирайся! – приказковим тоном сказала Женя.
--- Добре моя королево. Я піду, але знай, що в моєму серці є місце лише для тебе. – на цих словах герой-коханець й справді почав збиратись.
--- Які гарні слова. Романтично. – усміхнено сказала Євгенія. – Сумуватиму і я, але бувай.
--- Кохана, дозволь хоча б ще раз тебе поцілувати.
--- Дозволяю. Аххха – реготала Женя.
За півгодини, Макс вже їхав у таксі й телефонував Ані. Але дівчина так і не відповіла. Хлопець дуже нервував, бо ж Аня за останні 5 днів, трохи охолола до нього, але він знав, як повернути прихильність цієї наївної кралі. Спосіб один для двох, і для Жені і для Ані, бо навіщо вигадувати велосипеда, якщо старі добрі любовні ігрища, у яких Макс був доктором наук, могли залагодити усі його проблеми.
Поки Джемаль їв нервові клітини своїм племінникам, у Стамбулі, до тями прийшла Ясмін. Вперше за довгий час, біля її ліжка сиділа стомлена й виснажена донька.
--- Доню… - стиха й поволі промовила жінка.
--- Мамо, ви мовчіть. Усе по заду. Скоро вас випешуть із лікарні.
--- Але… рідна…
--- Мамо, я тут з вами. Й це найголовніше. Пробачте мені. – крізь сльози, благала дівчина у матері, клякнувши на коліна перед лікарняним ліжком.
--- За що пробачати. За любов до батька… - знесилено відповіла Ясмін.
У палату зайшов лікуючий лікар жінки й наказав її не хвилювати. Сельмі прийшлось піти сісти у коридорі. Ясмін вкололи знеболювальне й щось для сну й вона знову заснула. До дівчини підійшла Зулейка, яка приїхала провідати господиню.
--- Дочко, доброго тобі ранку.
--- Тітонько, - Сельма так міцно обійняла стареньку, як колись в дитинстві. – І вам доброго ранку. А він таки добрий, мама опритомніла. Айше написала, що вони нарешті підписали багаторічну угору із українцями. Мені повідомили, що я склала на відмінно сесію. День чудово розпочався. – розповідаючи усі хороші новини Сельма намагалась забути те жахливе становище у якому поки-що залишається її мама.
--- Ти радієш і мені спокійно на серці. Ось ходімо присядемо й ти трішки поїси.
--- Я Не хочу їсти.
--- Дурниці. И ти будеш мене не слухатись, як у дитинстві? Капризують лише малі діти, а ти вже доросла. Тай що я скажу твоїй тітці, яка зварила для тебе суп, а от хліб сама спекла й картопляні буреки.
--- А з сиром?
--- Є і з сиром, але то на десерт, а зараз ходімо попоїмо. Тобі потрібно багато сил. Та і що ти там їла у своєму університеті. От скажи, у ваших ресторанах та кафе, краще готують ніж я?
--- Що ви, тітонько. Та ви крутіші за Хуана Тріеуру.
--- А знаю, знаю, цього іспанця, який красується по усіх світових кулінарних шоу. – крізь сміх гордовито промовила Зулейка. – От власне, що ти ж не засмутиш крутішого кухаря, за того іспанця.
--- Ні, ні. Ходімо поїмо. Бо я ще як вчора снідала під пильним наглядом Джансу-Ханим.
--- Ходімо. – й Зулейка обнявши Сельму попрямувала у кафетерій.
У стамбульський офіс холдингу Кара-оглу, впевнено зайшов Халдун. На меті у модника, було дізнатись, чи Селім-бей і надалі не помічає, як його брат ганьбить компанію. Молодший із братів-керівників, був ошелешений, наглістю сина свого ділового партнера, але добре розумів, що Халдун зрештою має рацію й настав той час, коли Джемаля потрібно поставити на його місце.
--- А батько чому не прийшов і не сказав мені у вічі того що кажеш ти?
--- Селім-ефенді, Дядьку! Мій тато, як і ваш брат Кемаль і Осман Турунчоглу, намагалися до останнього стояти осторонь, але так далі не може бути. Джемалева піар компанію принесла нам лише одні збитки. У пресі і подальшому смакують невдалу рекламу від нашого голови. Я прийшов сьогодні до ВАС, що запропонувати вам очолити холдинг. Ми у свою чергу обіцяємо вам підтримку на раді управління.
--- Хоч я і сам бачу куди веде нас усіх Джемаль, але поки триває судовий процес щодо земель у Бодрумі, не хочу пхати носа у справи фірми, бо Джемаль виставить нас усіх. Ти й сам розумієш, що повстання тут не допоможе. Лише хитрістю й великим терпінням ми зможемо понизити статус брату у холдингу. Перекажи батьку й іншим, що я вельми вдячний за підтримку й зроблю усе від мене залежне, щоб в майбутньому очолити холдинг. Але для цього потрібний час і великі зв’язки по усьому світу. Для початку, ми повинні заручитися підтримкою, великих компаній по усій Європі. Ти сам розумієш, що без розвитку й просування бренду ми скоро підемо жебрати.
--- Так я вас почув і чудово зрозумів. У мене є 1 прохання.
--- Яке?
--- Нехай ця розмова залишиться між нами. Ніхто й нічого не має знати. Навіть ваша дружина. У нас наприклад ні мама ні моя наречена не посвячуються у плани у бізнесі, через їх дружбу із тіткою Пейкер, а вона як відомо дуже прихильно ставиться до Джемаля.
--- Але Пейкер, не може вплинути на Джемаля.
---- Я б так не говорив. Коли помер ваш батько, Алі-Кемаль, з легкої руки вашої тітки, контрольний пакет акцій опинився у руках у Джемаля.
--- Вона ж просто утрималась при голосуванні на місце голови.
--- Якби вона проголосувала за вас, то у вас би був більший відсоток, ніж у Джемаля. Я не хочу обговорювати вашу тітку, але вона зараз розкішно живе в Анкарі, хоча і магазин не приносить великі кошти. Ми думаємо, що Джемаль її або Шебнем-Ханим підкупив, бо фінансові справи у ваших родичок до голосування за керуючого холдингом йшли не дуже успішно. Вони мало не збанкрутували.
--- Та ні, я не вірю. Тьотя ніколи б не пішла проти мене. Хоча, можливо через свою любов до тітки я не бачу очевидних речей. Ох. Ну гаразд. Спробую знайти підтвердження твоїм словам. А зараз розкажи коли ви з Алі вже помиритесь? Подумаєш дівчина обрала не його, а тебе. Це не привід спускати у сміттєвий бак багаторічну дружбу
--- Я не знаю. Це рішення за Алі. Вірнішого друга у мене не має, й не буде, але ваш син, хоч пройшло більше 1,5 року ніяк не пробачить мого вчинку. Дядьку я йому намагався сказати вже давно, що я хоч і закохався у Лейлу з першого погляду, тримав дистанцію, але коли вони посварились й вона сказала, що мабуть це все я скористався своїм шансом на щастя з коханою жінкою.
--- Нічого пройде час і ви помиритесь. Я в це вірю. А тепер пробач маю багато роботи.
--- Так звісно. Вітання Джансу-Ханим.
--- Вітання батьку.
Опісля того, як Халдун покинув кабінет Селіма, чоловік і справді задумався над тим, що сестра його матері, після смерті батька таки дивно себе поводить. Бо як ще пояснити, що із люблячої тітки, вона перетворилась на прохолодну й далеку людину, не лише по відношенню до нього, але і до усіх, окрім Джемаля. Селім, зателефонував Юналу й попросив друга, щоб той таки перевірив фінансові справи його тітки і її доньки.
А окрилений своєю рішучістю Халдун вже літав у хмарах і мріяв, як очолюватиме великий відділ у холдингу. Коли вони нарешті позбудуться Джемаля. Приїхавши у свої апартаменти на чоловіка чекав красивий сюрприз від його нареченої Лейли. Ця пройдисвітка, знала як крутити почуттями хлопця, який пішов проти всіх, але добився того, щоб вони були разом.
--- О БОЖЕ! – скрикнув Халдун, - як тут все гарно розставлено і як гарно все пахне. Моя Султано, але ж ти і вмієш здивувати.
--- Ефенді, прошу заходь, знімай черевики, а я зараз. Я б тобі допомогла, але вирішила прибрати у ванній кімнаті і пахну зараз не дуже добре. Я прийму душ, а на тебе у вітальні вже чекає таз з ароматичною водою. Це відвар ромашки і трояндова есенція, із ефірними оліями. Ти собі сідай і відпочивай а я зараз, - спокусливо говорила дівчина.
--- Добре кохана. Дякую що дбаєш про мене. Й тобі не обов’язково прибирати, я ж найму прислугу.
--- Та поки ми шукаємо чесну й працьовиту жінку для допомоги мені по господарству, я не можу допустити бардака у нашому гніздечку, тому трішки хазяйную сама.
Лейла звісно що нічого просто так не робить у своєму житті. От і її вистава під навою «Я прибираю наш дім сама», була розрахована на те, щоб вкотре звабити Халдуна. Приймаючи душ, дівчина, не прикрила дверей у ванну, а таз з водою якраз так стояв, щоб її наречений спостерігав за нею. Хитрий задум спрацював, Халдун палко розглядав спокусливий силует його нареченої, яка до слова, пішла приймати душ не взявши ні рушника ні халата… бо ж навіщо, якщо вона намагається знову й знову спокусити закоханого у неї чоловіка.
--- Милий, я зовсім забула, про рушник і халат. Принеси мені їх, звісно, якщо ти вже відпочив.
--- Моя кохана, я зараз.
Коли Халдун наблизився до душової, Лейла затягнула його у туди й таки домоглася свого. Халдун перед чарами й наполегливістю своєї коханої, ставав обеззброєним і піддавався на її хитрі штучки. Кому ж як не Лейлі знати, як крути почуттями чоловіків. Бо ж не кожна жінка, маючи нареченого крутитиме роман із ще 1 чоловіком. Так коханкою Джемаля, є саме вона й її завдання витягнути будь-яку інформацію, щодо планів Озджипингарів, у холдингу.
--- То ти, ходив у офіс до Селім-бея?
--- Ходив, але я не хочу про це розмовляти саме зараз. – Халдун, щоб його наречена не задавала лишніх запитань, палко поцілував її.
--- Ох, ну добре, любий я і не хочу нічого знати. Я лише намагаюсь скласти наш розклад, щоб ми могли обрати зал для святкування нашого весілля.
--- Завтра я до години 3-ї на роботі, а після можемо піти у офіс до розпорядниці весіль.
--- Тої що я обрала чи твоя мати? – безсоромно спитала дівчина.
---- Та мама просто пожартувала. Це твоє весілля й моє. Й ми вирішуємо хто у нас організатор свята.
--- Коханий мій.
Лейла так пнеться із шкури, бо таки думає, що Джемаль, зробить із неї велику бізнес-леді, але якби ж вона знала, що за якісь декілька місяців, зненавидить цього чоловіка, то б ніколи не вивідувала для нього інформації у нареченого, а міцно трималась за Халдуна й молила пробачити їй. За дорученням Джемаля, Лейла, потайки зливала інформацію, із комп’ютера Халдуна, якщо не самому Джемалю, то його правій руці Юсуфу. До речі про Юсуфа. Молодик. виконуючи доручення Джемаля, все ж скористався своїми чарами й намагається спокусити Діляру. Але дівчину лише обурює нав’язлива допомога юнака й вона забороняє йому наближатися до кабінету шефа поки того не має в країні. Розгублений Юсуф не знає, як же ж йому підступитися до норовливою дівчини, таки змушений поки-що відступити. По при невдачу в своїх планах, хлопчина не забуває й про нового друга, який так йому допоміг із хворою сестрою. У вільний час, він навідується у новий офіс Фірата, який адвокат змушений знімати, щоб не видати себе перед ним, адже поки що Юсуф, доволі схвально й приязно відгукується про Джемаля. Хоча взнаючи більш близько Юсуфа, пан Якманоглу, розуміє, за уривками фраз, що той ненавидить батька, який зруйнував життя його матері. Фірат, вирішує поки-що тримати язика за зубами й поволі очікувати, як в подальшому розвиватимуться обставини. Юсуф нічого не підозрюючи погодився на пропозицію, пана адвоката, час від часу бути кур’єром, й таким чином оплатити послуги, того як адвоката, адже юнака хотіли виселити із орендованої квартири із за помилки у оплаті рахунків. Як і у кожної людини, проблеми дошкуляли й Юсуфу, йому дуже хотілося вислужитися перед Джемалем і отримати обіцяне підвищення, щоб все ж забрати сестру до Стамбулу, а не залишати її на чужих людей. Юнак зовсім не очікував, що його братерська любов і турбота, привернуть увагу Діляри й дівчина все ж погодиться повечеряти із надокучливим залицяльником. Як кажуть, підібравши ключик до серця Діляри, Юсуф, радів, й вже поволі рахував, яку ж квартиру зніматиме коли сестра буде жити із ним. Його зовсім не обходило, що заради того щоб забезпечити своє життя й життя сестри, він змушений закохати у себе Діляру. Красуня, дізнавшись нелегку долю юнака, відчула що таки не справедлива до нього. Як виявилось у них було багато спільних тем для розмов, та ще й спільна робота, як не як, але додавала впевненості, у тому що вони, як кажуть споріднені душі. За певний час Юсуф, все ж почав відчувати симпатію до дівчини, яка йому допомагала із дорученнями від Фірата, й не капризувала коли замість того щоб десь побути у двох, Юсуф їхав за дорученням свого ще 1 боса. Така зайнятість юнака, навпаки подобалась дівчині, адже це символізувало, що Юсуф, гризтиме землю зубами, але доб’ється того, щоб сестру забрати у місто. Ці стосунки розвивались із швидкістю світла, й за якісь 3 тижні із двох ворогуючих сторін, вони перетворились у закохану парочку.
Майже перед відльотом до дому Алі-Онур, запросив Марічку на прогулянку, мовляв Львів Аня сестрі показала, а він тоді підвернув ногу й не ходив на екскурсію. Марічка, яка відчувала, якийсь душевний спокій поряд із цим заморським принцом із великою радістю погодилась показати йому місто. Розказуючи й показуючи Алі свої найулюбленіші місця у Львові, дівчина зловила себе на думці, що відчуває до цього чоловіка велику симпатію і повагу. Але так, як Алі, фактично був її босом, адже Марі і досі себе відчувала простим менеджером, а не співвласницею мережі WEST ROSE, яка щойно підписала великий контракт із брендом КАРА-ОГЛУ, то не могла собі дозволити романтичних стосунків на роботі. Алі-Онур, фактично, також щось схоже думав, та і вся ця ситуація із спадком дідуся і Джемалем не давала йому із головою поринути у роман із красунею, яка так йому припала до серця.
Марі і Алі, все ж закохались одне в одного й їм було досить важко розлучатись, тому Алі-Онур і придумав, як йому спілкуватись із Марічкою так, щоб ніхто не запідозрив що він закоханий у неї. Знаючи, що красуня вміє виготовляти різноманітні прикраси Алі, запропонував їй розробити колекції прикрас, які б могли продаватись як і Україні так і в Туреччині.
--- Я не проти, - сказала Марічка в останній вечір перебування турків у домі Ониськевичів.
--- Це прекрасна ідея. – додала Аня, метою якої стало за будь-яку ціну втерти носа братові й стати просто не замінною у родинному бізнесі. – А я буду в тебе моделлю, ти ж знаєш як мені подобаються твої вироби.
--- Айше, а ти, що про це думаєш?
--- Чому тільки ти будеш моделлю? – сказала Айшенур повернувши голову у бік Ані. - Алі, що я думаю… Я думаю, що ми можемо і за це взятися. Чому б і ні. Я давно хочу ввести лінію аксесуарів, але усі були проти.
--- Крім мене та Сельми. – додав Алі. – до речі, наша Сельма, теж уміє придумувати різні цікаві речі, які гарно дивитимуться разом із сукнями.
--- Тсссс, ми ж офіційно, не втручаємось у конфлікт Джемаля та його дружини з дочкою. Чи ти забув?
--- Ні, ні сестро, що ти. Як таке можна забути.
--- Ой а ваш дядько, так мило спить у гостьовій.
--- Вибачте за його храпіння. Повірте, я його чув також, хоча спав за 3 кімнати…
--- Ох Алі. Та нехай собі людина поспить. Головне, що нам вечір не псує.
--- Айшенур, він дуже виснажився за останні 3 тижні. От відіспиться й знову почне нас діставати.
--- Ахахахахаха, але лише вас. – додав Іван.
---Знущаєшся? Ну окей…
--- Народ, я спати. Дякую, що дозволили у вас пожити. – сказала Марічка й пішла спати.
--- То що там із погрозами, ви щось знаєте? – допитувався Алі-Онур.
А мало не забула… Марічці, прийшлось розказати і своїм батькам і Ониськевичам, про істинні причини того, чому вона покинула танці. Пані Леся, рвала й метала, адже любила цю дівчину, як рідну дочку й не могла повірити, що на протязі 3 місяців, бідолашка переживала такі великі проблеми. Звісно, вона запропонувала Марічці, поки-що пожити у них в дома. Та і їй це було вигідно, адже Софі, хоч і не хотіла бачити нікого із Ониськевичів все ж вимушена була приходити й провідувати Марі, яка за проханням Лесі Іванівнії, намагалась помирити подругу та Івана. А приховувати не було ще й сенсу тому, що проти Назара та Яни, врешті решт, відкрили декілька кримінальних проваджень, і Марічка проходила по них як свідок. Батьки дівчини, надзвичайно переживали. А Марі, переживала, щоб бабці не стало гірше.
Так ось тому Алі, і цікавиться долею, Марічки вдаючи вірного друга.
--- Та що їх поки затримали, але що до чого не знаємо. Тривають слідчі дії. Та ще й Ромчик, каже, що не все там гладко в розслідуванні. Ох не знаю. Я теж піду. Зайду ще до неї.
--- А Роман це наречений Марічки?
--- Айше …
---А що? Алі… я ж не питаюсь де у них гроші лежать чи щось інтимне…. Звичайне питання. АНЬ?
--- Ні, вони не пара. Роман лише вдавав її нареченого. Це така гра була, на яку купились Назар із Яною.
--- А то він вільний?
--- Хто? Роман? Ти ж заміж виходиш! Для чого тобі український працівник СБУ?
--- Аня, та ж мені здалось, що він вчора коли розказував тобі про інтерфейс у програмі, таки пускав тобі бісики. Тому мені і цікаво, чи вони із Марі пара.
--- Ох, ну прямо детектив. А не Айше. Це тобі здалося. Ми з Романою за останній час здружились і він просто люб’язний із мною. Усе я спати.
--- Аню, тобі звісно видніше. – Айше поцілувала й праву щоку подругу, за турецькою звичкою і собі намилилась йти спати, але не тут то було. Після останніх слів туркені Іван вирішив влаштувати їй допит, що ж вона думає, з приводу Романа та його почуттів до його сестри. Брат і дальше не хотів визнавати Макса, як майбутнього чоловіка для Ані, а тому вирішив сам підсуєтитися й спробувати звести сестру з Романом, який кохав її. У почуттях друга до сестри, Іван переконувався щодня все більше й більше. Але Айшенур, як справжня панна, перевела усе в жарт і швиденько пішла спати.
Останню ніч у Львові Алі-Онур та Іван провели сидячи на кухні в Ониськевичів і розмовляючи про життя й великі почуття.