Благаю, не відпускай мене, чуєш? Міцно стискай мої холодні долоні доки я не видихну востаннє. Я цього потребую.
Не можна отак вриватися і ставати сенсом життя, заповнюючи собою усі незагоєні рани з минулого.
Тільки не йди. Побудь ще трішки. Цілуй мене. Кажи що кохаєш. Навіть якщо це цілковита брехня. Бо надто залежна я стала від твоїх обіймів.
Змушуй мене мовчати коли не сила стримувати крики. Давай. Гадаю у тебе вийде.
Мій дикий янголе.
З'явись ще раз. На мить.
Тільки най ця мить буде останньою у моєму житті.
Не знаю як буде далі, а я таки не хочу ні хвилини існувати без тебе.
І ти присутній.
Завжди.
У думках.
У повітрі.
Навіть у моїх снах.
І не кажи що то не ти.
Залиш себе хоча б там. Будь хоча б примарою поміж моїх зпустошених буднів.
Будь антисептиком для моєї зкривавленої душі.
Будь пожежею у моїх думках.
Будь палким сонцем над кригою моєї печалі.
Тільки не дивись на мене так, надто важко втиматись. Це знущання над моєю силою волі.
Як добре що ти не читаєш думки.