Не забувай про їхню жертву
Вистріли автоматів, крики помираючих. Я знову просинаюся від цього кошмару. Війна уже тягнеться довгих три роки. Скільки молодих і сильних хлопців полягло. Батьків, братів, синів, чоловіків. Скількох людей привезли в цинкових гробах. Я просинаюся у сльозах, серце колотиться, як скаженне. Сьогодні чи завтра в зону АТО поїде ще хтось, на вірну загибель. Інколи я думаю, чому люди воюють? Для чого? На ччужому нещасті своє щастя не побудуєш.
А за вікном падає сніг. Скоро Новий Рік, Різдво, але мало хто у ці свята згадає про них. Вони лягають за те, щоб ми могли відсвяткувати ці свята. Щоб могли привітати один одного. Щоб над нашими головами не рвалися гранати і бомби. Вони хоробрі.
Сльози уже висохли, а за вікном падає білий, пухнастий сніг. Ця білосніжна ковдра стає прототипом їхніх чистих душ, добрих і самовідданих сердець. А сніг кружиться і повільно осідає на землю. Згадую пісню Вакарчука "Мить". Так наскільки страшно подумати, що люди у цей момент стріляють і помирають, у момент коли ми спокійно спимо. Спимо та бачимо красиві і "рожеві" сни ідеалістів.
Серце рветься з грудей, сльози знову з'являються у очах. Ось вони Герої. Про них ніхто не говорить, про них ніхто не згадує вночі.
Люди не забувайте, що ваший спокій тримається на них. На їхній страшній жертві, жертві собою!