Тяжка доля бабусі Ніни
Вся історія написана з зберіганням розмовних діалектів та орфографії.
Одного чудового дня я сиділа на зупинці і чекала свою маршрутку. Людей навколо було багато, як завжди. На лавочці біля мене було вільне одне місце, туди підійшла старенька бабуся і поставила свій пакет та сумку. Я під'єднала наушники до телефону із метою негайно перейти у режим спокою, як раптом бабуся звернулася до мене :
- Не підкажеш, доцю, скільки годин?
- Тринадцять двадцять п'ять .
- Дякую.- тихенько сказала старенька і оглянула мене з ніг до голови, її погляд зупинився на моїх джинсах. - Теж не одягаєш колготки під штани?
- Ні, мені і так тепло.- Весело відповіла я.
- Ага, ага, моя видра теж так каже. А сама постійно носом шморгає!
- Та ні, правда тепло.
- Ех, знаєш, їздила я сьогодні горіхи продавати, але до сина заїхала : баранячу ногу йому завезла. Мала горіхів кілограм продати, але не встигла. Його жінка покинула його, як він з Афганістану, з війни приїхав. Так він більше і не поженився, в холостяках ходить. То він так зрадів. Знаєш він так добре готує. Я йому і кажу, що йому в ресторані працювати, цим, як то його...
- Шеф-поваром?
- О да, да. А він тільки сміється. Він ж ото, як вернувся роботи ніяк знайти не міг, а я тоді в псіхушці буфетчицьою робила, от попросила в главврача його десь влаштувати. Ну, а Гарік ( главврач) мені і каже, мол, покажи мені сина то свого. Я його і покликала. Як Гарік побачив його, так зразу сказав, що бере на охоронця його. Я тоді так зраділа, а син аж світився з радості. Так він там і працює. А знаєш, як я працювати в псіхушці тай стала?
- Як? - запитую я, дивлюся на дорогу, а там уже моя 179 їде.
- О, моя маршрутка їде, - каже бабуся, -я в Оздів їду.
- І моя, я в кінцеву, в Несвіч. - Відповідаю.
Зупиняю я маршрутку і пропускаю бабусю вперід. Я їду по посвідченню тож, поки бабуся розплачується я проходжу в кінець і сідаю. Бабуся теж пройшла, побачила ,де я сиджу і сіла перед мною. Обернулася і продовжила :
- Так от, в мене ще дочка є . Вона в юності була такою, дівчиною в тілі... І от одного разу закохалася моя мала, тільки хлопець " відшив " її, як зараз кажуть. Сказав, шо товста вона. А вона з дуру, тай до якоїсь подружки своєї побігла. А та їй якийсь спосіб похудати порекомендувала. Оказалось, шо за допомогою наркотіків. Так доця моя, залежною стала.Не закохуйся доцю нівкого і ніколи. Бо до добра то не доводить. Будь завжди холодною і стриманою, не допускай шаленості в коханні.
- А я в кохання не вірю. Як можна допустити шаленість в тому, в що не віриш?
- І правильно робиш, хоч проблем не матимеш. Потім її посадили в тюрму за торгівлю ними. Вийшла трішки на волі пробула і знов посадили. А як була на волі то одружилася дочку народила , Аньку мою, внучку. Тіко, як знов її посадили, чоловік доці моєї взяв малу, заніс в міліцію і там оставив. Мені звіддуда подзвонили, я з дідом поїхала, хотіла її забрати. Сказали нам не можна..Сказали, як їй виповниться три рочки то ми зможемо забрати до себе її. Я тоді в магазині працювала і працювала два через два. Тобто два дні на роботі і два вдома. Ті два, які я мала проводити вдома, я проводила в дєтдомі. Коли Ані випонилося три рочки ми з дідом забрали її до себе. Я її виростила, вигляділа. Але знаєш в неї до сих пір обіда на маму є. Потім доця моя вийшла з тюрми, і знову підсіла на наркотіки. Її забрали знов. В мене тоді страшна депресія почалася. Я не спала, не їла, на роботу не ходила- от меге і звільнили. Жити стало ні на що і прийшлося мені швиденько так виходити з депресії та шукати роботу. А жили ми біля вісімнадцятої школи, там близько псіхушка була, от туди мене буфетчицьою і взяли.
Бабуся із сльозами в очах глянула за вікно автобуса... Стільки болі, гіркоти, німої печалі я ще не бачила.
- А знаєш, шо з главрачом сталося? Він ж постійно працював з псіхами, от з часом почав в чарку заглядати. Потім знайшли його з побитою головою, казали, шо по п'яні впав, тай забився. А внучка то моя, видра етакая, непутяща геть. Мені нічого не помагає, те і робить, шо в ком'ютері сидить. А ти то як? Багато так "задротиш"?
-Ні я телефон і комп'ютер використовую по шаленій необхідності, книгу пишу.
-Молодець, правильно ти робиш. А ще, як я їй не вгоджу, то мозги мені пробує втавляти. А ти знаєш, шо то таке "видра"?
-Знаю, знаю.
- Ой, яка ж вона гарна то. От Анці в сварці батько її сказав, шо корова вона. То вона тепер на дієті сидить. Не їсть майже нічого. Ото вранці вівсянки собі зробить і все. Тіко п'є кави багато. Ше деколи зробить собі бутерброд, ковбасу так тонко - тонко поріже, от і вся їжа. А ше вегетаріанцем вона стала. От ковбасу їсть і більше нічого. На маму таку обіду тримає, шо вона її в дитинстві не гляділа. А дочка, як моя вернулася то до бабтістів пішла, вийшла заміж знов, двох діток ще народила. Ми квартиру продали, а квартира на Аньку була записана, і на ті Аніні гроші ше одну хату біля дачі нашої побудували. От і виходить, шо тая хата на Анічкіні гроші зроблена, а дочка зара моя пригрожає малій, як та шось не так зробить, шо вижене. От мені вже вмирати скоро, думаю треба дачу і ту хату на Аню переписати. Бо дід мій старий і хворий дуже, та і я тоже, а хто як ,ми вмремо її захистить? Ой от і мій Оздів уже. Удачі тобі хороша моя. І про мене, бабку Ніну, не забувай. І да, колготи то під штани вдягай.- Бабуся по доброму посміхнувшись, взяла свою сумку і попрямувала до дверей.
Я ще довго заглядала у вікно і дивилася, як її худенька, згорблена постать віддаляється...