Анджі оглянулася. Вампіри майже догнали її, ще декілька моментів і все...Ще один крок і ще. Анджі знову оглянулася, між нею і вампірами стояв вовк, точніше вовчиця.
-Жюлі! Ти дуже вчасно !- вигукнула дівчина і тут же прийняла оборонну позицію.
Анжі з народження була магом води. Батьки були теж магами, жаль що "були"...Загинули вони зовсім недавно, від рук вампірів, тому що стали га сторону перевертнів. Перевертні жорстоко помстилися за її батьків, та дівчині легше від цього не стало, швидше навпаки, її жага до крові зросла.
З рук Анжі зірварилися два струмені води, вони утворювали спіраль, яка дуже швидко обхопила в коло вампірів. Тепер спіраль заключена в коло почала витягуватись утворюючи купол над кровопийсями.
Вампіри вили, захлиналися від люті, билися об стінки куполу, але магічна вода навіть не здригнулася . Більше того стінки раптом почали стягуватись, роблячи коло ще вузьчим. Повільно але впевнено воно все зменшувалось і зменшувалось. Анжі різко махнула рукою, у центрі купола з'явився клубок полум'я. Смерть вампірів була повільною, вони згорали від вогню замкнуті в воді. Жорстока іронія життя... Анжі незворушно дивилася на загибель своїх переслідувачів.
- Ходімо, Анжі, ходімо. Нам більше тут нічого робити.
Жюлі ,уже в людському образі , взяла подругу під руку і потягнула за собою. Маг не хотіла іти, їй було приємно дивитися на помираючих в жахливих муках вампірів. Але в Жюлі під ніжною шкірою ховалися сталеві м'язи, тож за декілька хвилин вони уже не бачили куполу із води.
- Яи ти мене знайшла? - Уже спокійним голосом промовила красуня.
Її голубе, довге волосся розвівалося на вітрі, а темно сині очі наповнилися солоною вологою, слізьми від пережитого жаху.