На белом свете злом, как вьюга,
где счастье сшито из прощаний,
простим ли мы с тобой друг другу
эти нежданные печали?
А может будем с вечной карой?
За что с расплатой, Боже мой!
За то, что сердце трепетало,
робея в нежности немой?!
За те наивные приветы?
За тихий взгляд, что так пьянит?
Пусть это солнышко посветит.
Пусть эта грусть светло звенит.
* * *
Ліна Костенко
У світі злому і холодному,
де щастя зіткане з прощань,
чи ми пробачим одне одному
цю несподівану печаль?
Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
посміло в ніжності німій?!
За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п'янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить.