Двоє дітлахів, хлопчик і дівчинка, бігли в свою кімнату, готуватись до сну:
- Мама-мама-мама! А ти нам казку розповіси?
- Звичайно, ось лише в ліжечка полягаєте і розповім, - мама йшла позад дітлахів і несла в руках скрипку, - про що казку хочете?
- А ти про скрипку розкажи. Добре?
- Про скрипку? - вона трохи здивувалась,- добре, розповім про скрипку.
Дітлахи повлягались в ліжечка, поклали поруч однакових зайців ( у хлопчини в зелених штанцях, у дівчинки - в жовтих), накрились ковдрочками і приготувались слухати.
Мама підняла смичок і доторкнулась ним до струн своєї скрипки.
Скрипка заграла, казка розпочалась.
***
Колись, дуже давно, в одному казковому королівстві жили собі король і королева. Добре жили, у мирі і спокої. Не було лише діток, було б і щастя. Та ось королева завагітніла і народила дівчинку. Малу принцесу назвали Белла.
Коли дівчині виповнилось три роки, вона зрозуміла, що таке горе: не стало мами-королеви. Батько-король зовсім забув про Беллу, сумуючи за дружиною.Маленька дівчинка розважала себе, як могла: гуляла в саду, в лісі, розмовляла з квітами, деревами і звірями. Слуги почали шепотітися про те, що принцеса несповна розуму. А у Белли з'явився друг. На два роки старший за неї син садівника, Ерік.Хлопчина допомагав батькові в саду. Там і познайомились.
Але ще більше друзів було у неї в лісі. Пташки, зайці, білки, навіть лисичка, з радістю зустрічали малу принесу в лісі. Разом вони бавилися у квача і хованки;збирали ягоди і гриби.
Минуло п'ять років. Одного разу, коли всі сховалися і Белла шукала, вона почула тоненький писк. Спочатку вона подумала, що це хтось з її друзів потрапив в біду. Але підійшовши ближче, Белла зрозуміла, що це пищить мале пташа. Воно випало з гнізда. Белла підняла голову і подивилась наверх, намагаючись розгледіти гніздо. Воно було на самісінькому вершечку старого дуба.Доведеться лізти. Белла поклала пташа до кишені свого фартушка і підійшла до дерева. Так, доведеться лізти. І як тут не згадати білочок?Вони б в одну мить були б на вершині цього дерева. Беллі ж довелося перелізати з гілки на гілку, царапати руки і видивлятись куди поставити ноги. Але вона вперто лізла вверх і врешті досягла свого: дісталась до гнізда. Посадила пташа в гніздо і почала спускатись.
Внизу її чекали друзі-звірята. Вони були трохи ображені на Беллу: шукати мала вона, а довелося - її.Белла почала вибачатись, аж тут прилетіла сорока і повідомила, що Беллу шукають в замку. Довелося прощатись і бігти додому.
А дома на неї чекав подарунок - скрипка. Белла так довго про неї мріяла, навіть чула її! І ось вона - лежить у футлярі і чекає допоки її струн торкнеться смичок. Белла кинулась батькові на шию:
- Дякую-дякую-дякую, тату, за подарунок! Я найщасливіша в світі!
Батько задоволено посміхався, радів, що вгодив подарунком.
Ввечері, лягаючи в ліжечко, Белла поставила поруч і футляр зі скрипкою. Завтра вона почне вчитись грати на ній, а поки що - помилується.
Вночі Беллі снилось, що вона гуляє по лісу, грає своїм лісовим друзям на скрипці, а всі радіють і танцюють.А ось і той величезний дуб, на який вона пташа повернула. Досі не розуміє, як вона туди видряпалась? Вона ж не білка!
Аж тут, над лісом, розлилась пісня пташини. Як вона співала! Здавалося, що слухав увесь ліс! А може так і було? У пісні чулася радість життя. Ні! Це була ода життю! Подяка сонцю, за те, що встало і своїми променями зігріло ліс; дощу - за те, що приніс живильну вологу, без якої не можливе саме життя; лісу - за те, що став домівкою для них усіх..
Уві сні Белла піднесла до струн своєї скрипки смичок і доєдналась до пісні. Їй видалося, що це не скрипка грала, а разом з птахою співала її душа...
Пісня закінчилась. З верхівки дуба до Белли опустилась маленька сіра пташка:
- Я - Голос лісу, - сказала вона, - за те, що ти допомогла моїй дитині, що не залишила її в біді, я хочу зробити тобі подарунок. Відтепер і назавжди твоя скрипка гратиме так, як співає твоя душа.
Сон разтанув, а Белла ще довго гладила свою скрипку, згадуючи пташину пісню і подарунок.
З того часу Белла почувалась найщасливішою в світі. Після уроків вона брала скрипку і йшла в сад. Там вона зустрічала Еріка і починала грати. Хлопець міг годинами слухати гру своєї подружки, доглядаючи за квітами. А коли в неї щось не виходило, чи вона помилялась, спокійно говорив їй:
- Не помиляється той, хто нічого не робить. почни з початку.
І мала Белла знову і знову грала ту саму мелодію І лісові звірі з задоволенням слухали гру Белли. З кожним днем у неї виходило все краще і краще.
Так минуло літо, осінь... Почалась зима. Вона приспала землю і дерева, вкривши їх білою ковдрою. Ведмеді і борсуки взяли з них приклад і собі лягли поспати. Інші звірі перевдягли шубки. Зима усім подарувала тепленькі та пухнасті.
І в житті Белли також відбулись зміни. Одного дня батько покликав дівчинку до себе і повідомив їй, що збирається одружитись вдруге. А тому хоче познайомити її з новою мамою. А ще в неї, Белли, тепер буде сестричка, донька його дружини. спочатку Белла зраділа - адже "мама" це так добре! І "сестричка" непогано, буде з ким погратись, поговорити. Але дуже скоро усвідомила, як вона помилялась.
Нова мама ні на хвилю не залишала малу принцесу у спокої. Все було не так! Не так сіла, не так встала, не по королівськи ходить, говорить... Нудні настанови і заборони текли повноводною рікою: не можна бігати ( справжні принцеси так не роблять!); не можна співати ( для цього є уроки вокалу); не можна гуляти самій в саду і в лісі ( це може бути небезпечно); і , тим паче, не можна дружити, ба!, навіть розмовляти, з Еріком, тому, що він - прислуга ( це просто неприпустимо!!!)
Мачуха завжди ставила за приклад свою доньку, Даміану, Деммі. Ось це - справжня принцеса: біляві кучері, блакитні очі, горда постава, вихована, скромна, чемна.... Не бігає наввипередки з вітром, як дехто! не порпається в землі, садячи квіти, як дехто! не тікає на кухню, щоб спекти татові медові коржики, як дехто!!! Ні! справжня принцеса - Деммі, а не вона, Белла.
Ось так, потихеньку в Белли забрали все, що було їй дороге. Єдиною втіхою малої принцеси залишилась скрипка.
Промайнуло десять років... Промайнуло? Ні, вони плелись, неначе на слимаках. Все важче було бачити Беллі в очах батька розчарування. Деммі дивилась з погордою, а мачуха - світилась зловтіхою.
Все частіше Белла замикалась у своїй кімнаті, наодинці зі скрипкою. На офіційні зустрічі вона з'являлась, а ось бали і вечірки ігнорувала, дозволяючи там виблискувати Даміані.
Але сказати, що лише скрипка була поруч з Беллою було б не правильно. Коли вона виходила в сад (завжди зі служницею) Ерік посміхався їй і махав рукою. Він ні на мить не забував свою подружку. А ще, в ті миті, коли Беллі здавалось, що весь світ проти неї, на підвіконні її кімнати з'являлись білі троянди. Вони завжди піднімали настрій Беллі. І завжди псували настрій Деммі! Та ніяк не могла змиритись з тим, що квіти дарували не їй, красуні Даміані.
Прийшла зима. В замку усі готувались до Новорічного балу. Слуги прикрашали велику бальну залу. Кухарі на кухні готували смаколики. На засніженій вулиці мало вирости льодове місто. І лише королівська оранжерея залишалась сама собою. Крізь скло, за метушнею на вулиці, дивились яскраві квіти. І Белла теж лише споглядала за приготуваннями. вона уже давно вирішила не з'являтись на свято: їй спокійніше у своїй кімнаті.
Белла взяла в руки скрипку і почала грати. Мелодія вийшла сумною і тужливою. Кому вона брехала? Беллі дуже хотілось побувати на святі. Хотілось танцювати, сміятись, радіти!... А ще хотілось, щоб батько пишався нею. Щоб бачив у ній свою "красуню-доньку", а не (уже вкотре!) "доньку-розчарування".
- Чудова гра! Але чому так сумно? - двері її покоїв поторсали за клямку. - Тут замкнено! хто там?
Белла на мить оторопіла. Голос за дверима належав юнакові і не був їй знайомим. Отже, це хтось з гостей палацу. Проте в Беллі не хотілось розмовляти:
- Яке Вам до того діло? Ідіть своєю дорогою!
- Діла й справді ніякого, але Ви так грали, що мені захотілось зробити те, що завжди робила моя мама: обняти і запевнити, що будь-які негаразди минуться.
- А хіба зараз вона так не робить?
- Її уже три роки немає з нами.
- Вибачте. А я свою маму і не пам'ятаю добре...
Слово до слова і молоді люди розговорились. Вони сиділи по різні боки закритих дверей і говорили про усе на світі: які свята до вподоби, яка музика, що з їжі найсмачніше...проте, хоч як юнак не просив Беллу, вона не відчинила. Але з радістю згодилась на ще одну "зустріч під дверима". Юнак, а це був принц сусіднього королівства і звали його Гастон, лише посміявся з такого і запевнив Беллу, що таких зустрічей у нього ще не було.
На наступний день, після вечері, Гастон сидів під дверима Белли і розповідав їй про свою Батьківщину. Які гарні там поля і ліси, які високі гори, яке чисте і синє небо, і як яскраво там сіяє сонце! Слухаючи його, Белла підняла смичок і доторкнулась до струн своєї скрипки. Мелодія сплелась в одне ціле з словами хлопця і на мить йому здалося, що він дома. Що поруч мама. І тато весело посміхається й підкидає малого Гастона високо вгору! Хлопець замовк, а скоро і мелодія стихла:
- Ти наче дивилась до мене в душу і грала її нотами. Ти чудова, Белло! Ти сама не знаєш, яка ти чудова!
Дівчина зашарілась:
- Ну що ти! Ти так розповідав, що лише глухий міг не почути твого захвату своєю країною, твоєї любові до сім'ї...
Цього вечора Гастон ішов в покої дуже задоволений собою: він запросив Беллу піти з ним на Новорічний бал і вона обіцяла подумати. До балу ще кілька днів. Він встигне її переконати.Цікаво, хто така Белла і як вона виглядає? Даміана говорила, що старшу доньку короля теж звуть Белла, але ж не буде принцеса ховатись! "Деммі дуже гарна і радує око", - думав Гастон, - "Але Белла!... Здається я закохався з першими звуками її скрипки. Хоча, де я, принц, і де кохання! Ні, все має бути правильно, як вчить батько."
І все таки, уві сні, принц Гастон гуляв по королівському парку не з чарівною Даміаною, а з загадковою Беллою.
До кінця тижня Белла уже була впевнена, що піде з Гастоном на бал. На балу вона зможе показати мачусі, що добре завчила її уроки і батько пишатиметься нею. А Даміана... Деммі може хоч луснути від злості! Поруч буде Гастон, а отже нічого поганого статись не може. Адже він такий добрий, милий, уважний... Невже вона закохалась? Белла піде на бал! Все буде просто казково!
Вони домовились зустрітись перед входом до бальної зали. Белла одягла своє найкраще плаття, розчесала довгі чорні кучері і зібрала їх блакитною стрічкою. До плаття була прикріплена біла троянда. Так вони з Гастоном вирішили "знайтись" серед безлічі гостей палацу. Адже вони жодного разу не бачили один одного. З завмираючим серцем Белла спустилась в коридор перед бальною залою. І очима почала вишукувати свого принца, Гастона.
А Гастон одразу побачив Беллу і був дуже розчарований. Невисока, чорнокоса, старомодно вбрана Белла не йшла ні в яка порівняння з Даміаною. Вона виглядала ромашкою, в той час як Деммі - трояндою. Гастон просто не міг з'явитись на бал з цією сірою мишкою. Що ж робити? Ось-ось відчиняться двері! Ось-ось почнеться бал! Що ж робити?! Він швидко зняв квітку з камзолу, бракувало лише, щоб її помітили! Гастон підійшов до Даміани і , простягнувши руку, промовив:
-Дозвольте супроводжувати Вас на бал, чарівна Даміано. Чи можу я бути Вашим кавалером цього вечора?
-Звичайно, принце Гастон. Буду лише рада Вашому товариству.
Белла повернулась на звук знайомого імені і побачила, як принц схиляється в шляхетному поклоні перед Даміаною. Пара проходила повз Беллу і Деммі не змогла втриматись від шпильки:
- Принцеса Белла одягнула на Новорічний бал костюм жебрачки?
Гастон пройшов поруч і навіть не подивився на Беллу. Немов вони і не знайомі. Неначе не він запрошував її на бал.
Белла різко повернулась і побігла до своєї кімнати. З очей дівчини котились сльози. Від Деммі Белла не очікувала нічого хорошого, але Гастон!.. Вона була така упевнена в ньому! Серце принцеси обливалося сльозами. Вона наче чула дзвін її розбитих надій і мрій, а душа розривалась на маленькі шматочки, що білим туманом розлітались в темні кути кімнати. Белла спробувала заспокоїтись граючи на скрипці, тільки нічого хорошого з цього не вийшло. Скрипка лише плакала, схлипувала і стогнала, виказуючи біль, що панував на душі у Белли. Поклавши скрипку на місце, принцеса впала на ліжко і розплакалась ще дужче.
Минуло чотири місяці. І хоч нічого в житті не буває вічним, Беллі здавалось, що біль від зради буде з нею завжди.а на дворі весна вступала в свої права. Уже давно зійшов сніг, вибилась перша травичка, просинались дерева. Уже прокинулись ведмеді і білочки з зайчиками перевдягли шуби. Ліс чекав, коли з зазвучить скрипка? Ось тільки скрипка мовчала. З тієї далекої зимової ночі Белла більше не брала її до рук.
Одного ранку Беллу розбудив сонячний промінчик. Він виструбував по обличчі, зазирав в очі і кликав кудись на вулицю. Туди, звідки сам з'явився. Белла встала і підійшла до вікна. На дворі сонечко, може вона прогуляється по саду? А на підвіконні на неї чекав маленький подарунок: букет білих троянд.. Белла взяла квіти і піднесла їх до обличчя. Вдихнула аромат і раптом почула мелодію:
Найніжніші білі троянди,
Пахощі їх неземні...
З'явились нізвідки, як диво,
І надію дарують мені.
Нізвідки з'явились до мене,
Як маленьке диво життя.
Щоб забула я про печалі,
Щоб повірила я в майбуття.
Все минає у цьому світі,
Все минає, як день і ніч.
І не тільки горе, а й щастя
Не дає нам стулити віч.
Ніжні, прекрасні троянди,
Білі-білі, як перший сніг...
Тільки серце підкаже тихенько,
Що прийшли вони з рук твоїх...
Їй раптом захотілось заграти. Скрипка з радістю відізвалась до своєї подруги. В мелодії чулась надія, упевненість в тому, що все погане забудеться і відійде в безвість. А ще, скрипка кликала. Вона кликала справжню любов. скрипка (чи то душа Белли?) була упевнена, що вона десь недалеко і чує її.
Весь день Белла прижила в очікуванні дива. А ввечері у її вікно тихо постукали. Белла підійшла до вікна, а за ним, на гілці дерева, сидів Ерік. Він посміхався і махав їй рукою:
- Привіт, Белло. Ти сьогодні грала на скрипці. Ми з квітами тебе чули. І раптом так захотілось з тобою поговорити. У тебе трапилось щось хороше?
- Так! Я отримала зранку подарунок: білі троянди. От би дізнатись, хто їх подарував?
- А що тут дізнаватись? Я. Як іще я міг сказати тобі про свої почуття?
Белла здивовано подивилась на Еріка. А в його очах світилось кохання, розуміння і тиха радість. За мить хлопець опинився в кімнаті Белли, а сама Белла в його обіймах. Чому раніше вона не помічала його? Як вона могла не помітити своє кохання, адже він завжди був поруч? А Ерік обійняв свою кохану принцесу і тихенько сказав:
- Не думай ні про що.. поки ми разом - ми зможемо все.
І поцілував Беллу...
***
- Мамо! А вони одружилися? - маленька дівчинка притискала до себе зайчика.
-Так, моя люба, одружились, - посміхнулась мама.
- І стали жити в палаці? А Ерік і далі вирощував троянди? Як тато? А діти в них були? - запитання сипались уже з двох сторін.
- Так. Вони жили в палаці довго і щасливо. І в них було двоє діток: хлопчик і дівчинка. Ви краще розкажіть мені, звідки у вас ці зайчики?
- Дідусь подарував! Сьогодні. В тата на роботі. Він і раніше нам цукерки приносив, а тепер подарував зайчиків., - діти захоплено розповідали про приємного дідуся, що розповідав казки і пригощав цукерками.
Мама одразу зрозуміла хто це. Вона вклала дітлахів і пішла до чоловіка.Звісно, вона не могла розповісти дітям, що одразу після шлюбу, Беллу вигнали з палацу, заборонивши навіть на очі потрапляти. Не могла розказати, що її батько, їх дідусь, і досі з нею не розмовляє. Але цю ворожнечу слід припиняти. Нехай чоловік запросить батька до них додому. А вона напече медових коржиків (раніше вони йому дуже подобались). І нехай зустрічається з внуками. Вона не проти. Вона добре знає, що все в цьому житті минає і все виходить на добро. Слід лише заручитися підтримкою коханої людини, чоловіка. А допоки вони разом - вони зможуть усе!