Джандерфолк Герсол спокійно та впевнено прямував до конференц зали. Його легкі і граційні кроки віддавалися легким відголоском від дзеркальних стін довгого коридору. Блідий брюнет із палаючими зеленим вогнем очима простував назустріч складним і довгим переговорам. Єдина ціль цього п'ятисот тридцятишести-річного Повелителя була досить складна. Їхній клан Чумацького шляху давно хотів створити собі планету схожу на їхню планету-штаб Ро Кассіопею. Головне їхнє прагнення -це ще одна штучна планета в сузір'ї Кассіопея. Джандерфолк зупинився та оглянув себе у дзеркальній стіні. Очі стривожені, немов бурхливий океан, суворо стиснуті губи, пряме підборіддя і брови з віями, темні -темні. Так, красень, готовий гори звернути! Тепер ще п'ять кроків, тихі слова :"Желронд Хіссаалі" .
І тут щось пішло не так. Його почало кидати із сторони в сторону, ідеальний костюм перетворився в ганчір'я, шалена біль у голові і одна-єдина думка :" Я повинен вижити! Я повинен вижити! Я Володар Повелитель Полум'я, останній представник королівської династії помру в порталі, через гидкий збій?! Блін, Блін! Я повинен вижити! "
Сузір'я Андромеда. Штаб Водяних Повелителів.
-Ахах, цей гидкий Джа, чи як там його, таки потрапив у пастку! Тепер ми можем бути спокійні, хлопчик не зможе допомогти клану розвиватися та розширятися!
-Більше того, він ж Великий Повелитель, так сказати Босс цілого клану, і тут загубився в Порталі. Як це в людей кажуть? Лол?
Двоє високих, худих чоловіків з очима, як із льоду, зловісно розсміялися, вони вітали один одного з легкою перемогою над расою полум'я. Війна закінчилася не розпочавшись... Того дня клан Повелителів Води із сузір'я Андромеди святкував перемогу, яка дала їм можливість зміцнитися...
Місто N, наші дні
Великий вовк легко біг-летів по пустій вулиці міста і сміявся в душі. Його ніхто не побачить, він пробігав крізь людей тішачись, мов дитина. Він був в янві, в паралельному світі тієї ж реальності та простору. Його шерсть, довга та густа, трішки припала срібним порошком янва. Вовк легко підбіг до порталу і з зачудуваням завмер, біля входу та виходу в портал, в реальному, земному світі-яві лежав юнак років двадцяти двох від народження і бездумно дивився в небо. Та на наркомана він не був схожий, на психа теж. Вовк хвилину поколивавшись підстрибнув в повітря і прошетів :
-Глернева Сінсіллі...
Ось уже в янві стоїть молодий чоловік років двадцяти п'яти з добрими темно-синіми очима, смуглою шкірою, лагідним і одночасно суворим виразом лиця. В його постаті читалося неймовірно багато скорботи, німої печалі і одночасно так багато живої енергії. Він швидко озирнувся навколо, людей не було, знову щось швидко прошепотів, на цей раз не розбірливо. У темному закутку, в кінці вулиці Завокзальної постав хлопець-вовк поряд з тілом юнака, в колись елегантному костюмі.
-Ей, хлопче ти живий? Хлопче? Та скажи ти вже щось, чорт подери! Ей!
Перевертень нагнувся над юнаком і поплекав його по щоках.
-Що ж з тобою?! Ти точно не під кайфом, на сердечника не схожий, то що ж з тобою не так?!
-З....о....р...я.... К....а...с....с....
Хлопчина не договорив, його очі закрилися, а дихання вирівнялося.
-І що мені з тобою робити? Блін, цілий вечір одні риторичні запитання, ось сам з собою вже розмовляю. Гаразд, зробимо так...
Ендрю підхопив незнайомця і перекинув через плече.
-Ох, важезний то! Гвернела Ніссіллі!
На вулиці стояв великий чорний вовк з людиною на спині і тривожно вдихав повітря.
"Краще рухатися в янві, без хлопчака мене ще з великим зусиллям могли б сприйняти за, якогось породистого пса, а з хлопчиськом ризикувати не буду. " - подумав вовк, тихо шепнув знову якісь слова і розтав в повітрі.
В янві було тихо, срібна пилюка кружляла у важкому, застояному повітрі, по всипаній пилом дорозі біг вовк з безвільно звисаючою на спині людиною. Людиною, яка спала і ще не розуміла, як важко їй буде жити найближчим часом.
Сузір'я Кассіопея.
Штаб Клану Вогняних.
-Де Джан? Чому я маю тебе шукати? Ти ж мав зараз бути на конференції! - Влітаючи в кімнату буквально прокричав чоловік років п'ятдесяти із дуже суворим лицем. Його щоку, губу та підборіддя розсікав великий шрам, а очі оранжевого кольору аж світилися від скутою люті.
-Джан? Джан? Ти тут? - Очі чоловіка розгублено оббігли кімнату і не знайшовши там потрібного об'єкта тут же стали розчарованими.
Та не надовго. Він уже не стримуючи лють закричав на весь голос :
-Люк! Де цей, проклятий Джандерфолк?! Ох виведе він мене, пустоголовий хлопчисько!
-А ви йому це в очі скажіть. Але я впевнений у вас сміливості не вистачить навіть глянути йому в очі!
-Люк, слідкуй за мовою! Так де Джанчик? - Підробно солодким голосом знову запитав оранжевоокий.
-Ніхто не знає.
-А камери, що?
-На камерах видно, Джа підійшов до порталу, відкрив його, увійшов. А далі ви і самі знаєте, в порталі камери не поставиш.
-Люк, перевірте чи в систему порталу ніхто не вмішувався! Пам'ятаєш, як його батьки загинули? Через проклятий збій порталу! У мене скоро параноя буде, від цього постійного страху збою, фобія.
-Блек, випили б ви клінду, можливо вам полекшало б. - Із граминкою співчуття порадив Люк і добавив : - Піду перевіряти портал. А ви і вправду випийте трішки.
-Цієї гидкої алкогольної суміші, якп мертвого убє?! Ідіть ви ,Люк, із своїми порадами! Далеко і надовго. - Блек рушив на кухню. Випити звичайної людської кави, єдиного напою, який дійсно допомагав йому впоратись із стресом.
Люк вбіг в комп'ютерний відділ штабу і відразу почав роздавати накази.
- Перевірте портал на вірузи, на взломи, на збої в системі, на посторонні входи в систему. Негайно!
-Сер! -Вигукнув хлопець із протилежного кінця залу, - у мене взлом. В систему порталу було вживлено сильний вірус...
-Вірус на що?!
-На знищення...
Місто N, наші дні.
Ендрю поклав свою ношу на диван у холлі і повернувся щоб закрити двері. Біля будинку йому прийшлося перекинутися на людину і перейти в яву разом з хлопцем, щоб відкрити двері.
На вулиці весь цей час ішов дощ і била блискавка. Добре, що у янві не має дощу.
Андрій пройшов у кухню і прийнявся варити какао, потрібно було зігрітися. Він повернувся до плити, коли за його спиною різко з'явилося незрозуміле та дуже яскраве сяйво і тут зникло. На його місці стояла Жюсі. Сильна й непокірна долі жінка-перевертень, готова на все заради перемоги у страшній між расовій війні, яка уже так довго точиться на землі. Ніжні припухлі губки, великі голубі очі, блондинесте довге волосся- все це було лише обманливою маскою могутнього перевертня, якому уже скоро стукне за чотириста років . Фігурка у дівчини була відповідна до лиця- тонка талія, високий бюст, стрункі загорілі ноги. Затягнута в чорний, шкіряний костюм вона абсолютно спокійно сіла застіл, водночас знімаючи куртку і сказала :
- І для кого ж друга кружка? Дама?
- Жусі, це мій дім і я не дозволяв так вриватися в нього!- навіть не здригнувшись від несподіванки трішки зло сказав Ен.
Він підійшов до столу і налив у кружки какао, достав ще одну і налив у неї теж, потім простягнув її дівчині.
- Дякую, Ендрю, ти прям джентльмен. -Тихенько засміялася Жусі.
-Є трішки.
- Так, кому какао?
- Я знайшов сьогодні на вулиці біля головного порталу хлопця, у дуже дивному стані. Він одягнений в дорогий костюм, який зараз ,власне, виглядає ,як ганчірка.
- І для чого ти його сюди приволік? Бомж із типу звичайних двоногих.
- Він не звичайний смертний, я це добре відчуваю.
- А ну, покажи мені його! - Уже твердо і наказово сказала Жусі, і підвелася за столу.
Андрій покорився, так не дивлячись на англійську зовнішність у неї був дуже крутий норов і сильний характер. Він підвів її до дивану на якому лежав незнайомець.
Хлопець відкрив очі. Поряд нікого не було, лише десь зза спини він чув голоси. Два жіночий та чоловічий. Жіночий був ніжним, повним любові, доброти і одночасно властним і суворим, ніби і його власниці жило дві сутності. Чоловічий був із присмаком гіркоти, печалі, багаторічного досвіду, але в ньому було стільки доброти, такої батьківської любові, хоча голос був молодим.
Хлопчина зосередився на собі. Так, як його звати? Риторичне питання, пішли далі. Де він? Що він тут робить? Що означають ті слова, які вимовляють ці голоси? І, чорт подери, хто він такий? Йому захотілося завити мов, якийсь дикий звір це робить на повний місяць, виражаючи свою печаль, тугу, безпорадність.
Дві фігури, явно людські підійшли до нього. Жінка нахилилася над ним і провела рукою по його волоссі.
- Лр тоао дніюц? - промовила вона.
Хлопець похитав головою, він не розумів ні слова. Їхня мова для нього була не відомою і всі ці звуки теж. Як же боляче було розуміти своє безсилля.
- Скажіть, хто ви? Де я? І що вам потрібно?
Тепер уже дівчина похитала головою, потім вона показала на себе пальцем і сказала :
-Жюсі.
Потім показала на нього і зробила запитальний вигляд лиця. Хлопець знизав плечима і пальцями показав, піднявши їх до голови, що у нього дуже вона болить. Дівчина доторкнулася до його виска і біль повільно, ніби не бажаючи його залишати пройшла.Вона знову показала на нього пальцем, та відповідь була та ж сама. Він скрушно похитав головою і спробував їй на мигаг показати, що нічого не пам'ятає. Вона зрозуміла. Тоді чоловік позаду неї вперше заговорив. Він показав на нього пальцем і сказав :
- Пер, Перун. -Потім показав на себе і сказав:- Ендрю.
Тоді хлопець на мигаг знову запитав де він є. Схоже його співрозмовники зрозуміли і хором сказали, якесь дуже дивне слово. Отже він не знає хто він, де він, що йому робити.
Перун повалився в безсиллі на диван і тільки тоді Андрій помітив, що йому холодно. Хлопця аж трясло. Жюсі зрозуміла все з першого погляду і блискавично збігала на кухню і принесла кружку із все ще гарячим какао. Вони простягнули кружку хлопцеві і уже вдруге за вечір сказали хором :
-Какао.
Хлопець поглянув на них, взяв кружку відпив і повторив :
-Какао.
-Смачно? -Запитав Андрій і спробував пояснити питання на мигаг.
-Смачно. -Перун зрозумів питання та відповів стверно і знову припав до кружки.
Як тільки какао закічилося він упав на подушки і заснув чистим та спокійним сном.
- Отже, він не знає нашої мови, але дуже здібний . Щодо магії, так в ньому є, щось незвичайне, але що?...