А в прозе тоже слышатся стихи,
Коли на сердце радость солнце множит,
И выпрыгнуть скорее из груди,
Шалея, счастье, хочет, но не может.
А в прозе тож бывает терпкий миг –
Любистоком пахнёт, сиренью, мятой –
Святого неба чистая лазурь
Твоей судьбы-удачи полосатой.
А в прозе тож любови через край.
Живое всё: оголено, трепещет.
Нетерпеливое, стремится в рай!
Подбито болью, падает зловеще.
А в прозе... в прозе так же, как в стихах,
Жизнь, в краткое мгновение вмещаясь,
Умеет оседать на лепестках,
Росинками-слезами утешаясь.
Валентина Лысич
А в прозі теж вчуваються вірші,
Коли на серці радість сонцем множиться,
І вистрибнути із грудей мерщій
В хвилини щастя, ошаліле, проситься.
А в прозі теж терпка буває мить
З бузковим запахом... з любистком, м'ятою -
Святого неба чистая блакить
Із долею-удачою смугастою.
А в прозі теж кохання через край.
Воно, живе, тріпочеться оголене.
З яким же нетерпінням прагне в рай!
Та часто падає підбите, болем скошене.
А в прозі... в прозі теж, як у віршах,
Життя, в коротку мить вмістившись, кришиться,
Росою осіда на пелюстках
І тішиться, сльозами вмите... тішиться.
http://www.stihi.ru/2016/11/27/2423