Місто ... Розгромлене тисячами людей... Стражденне за старими часами, кренистими каштанами та весняними квітами, з гарячим асфальтом та цілою брущаткою. Все навкруги мліє та тремтить від його поклику. "Врятуйте мене!" - гримить Місто. Неначе живий організм стинається в плачі та молить про спокій. Про запах вологих доріг, а не сморід спалених шин. Про спокій веселого люду, а не гуркіт пострілів та битого скла. Про вечірнє забуття та світло ліхтарів, а не очікування та спалахи вогнеметів...
Я відчуваю тебе, Місто, зараз я живу з тобою в унісон.
З"являються життєві проблеми, з яких ми вийдемо скоро, не зітхай. Можливо ми будемо голі, чи обірвані, та все ж живі та справжні.
Ти шепочеш мені : "Тримайся...", я копіюю твої думки, читаю твої бажання, сприймаю тебе Другом моїм. Тож, теж тримайся, Друже...
Знаєш, ми дуже з тобою схожі! Такі ж самостійні, такі ж багатосторонні... Такі ж нещасні часом, але завжди веселі... Так само залежимо від навколишніх обставин.
Сьогодні я дивлюсь крізь вікно тієї ж маршрутки та бачу твої сльози. Той скупенький дощ за шибкою я розцінюю як твій зрив.... Як солоні краплини, котрі ти так довго стримував. Всередині тебе йде боротьба, але не твоя, чужа, нав"язана, непотрібна... Вона розриває тебе на частини, виколупуючи твоє серце наживо, без наркозу... Ти довго тримався , а тепер поплач трохи. Це допоможе тобі вивільнити хоч часточку тієї образи...
Скільки ж разів ми плакали вдвох? Ти ховав потоки моєї дешевої туші на обличчі, омивав щоки, змивав з волосся фарбу, очищав мене саму...
Настав момент, коли я прикрию тебе. Про це ніхто не дізнається, ніхто не відчує наш зв"язок, як не відчують твоєї журби... Я з тобою, Місто! Тримайся, посилаю тобі знак. "Тримайся й ти" - відповідаєш.
Давай домовимось, що завтра ми будемо посміхатись. що б не сталось. Наплюємо на всіх і все. Будемо радіти новому дню, котрий може принести нам безліч щасливих емоцій. Навіть якщо не принесе - все одно порадіємо за тих, у кого все добре, підбадьоримо людей в біді...
Ти вже пережив достатньо за свої віка та знаєш , як воно. Посміхнись та навчи мене бути сильною. Наша спільна павутинка буде флуорисцентом світитись в очах...
"Тримайся" - скажеш ти мені... І я триматимусь разом з тобою, разом з сонцем та небом, разом з природою та могутніми будівлями твого тіла. Люблю тебе, Місто... Тримайся й ти...