Cлова. Вони надто різні для сприйняття. Кожен чує, бачить, читає текст, по-різному його розуміючи. Ось тому правда автора проходить крізь соковижималку, крізь призму відчуттів окремих людей. Втрачається таїнство, думка, переживання, котре ти туди вкладаєш. А чи потрібно автору те сприйняття? Можливо слова - як зернятко для особистих роздумів, а не для відксерювання емоцій та поглядів. Та яка взагалі різниця?? Це виклад НЕ на поталу критиці. Це просто Виклад. Немає жодного підтексту, жодного підвоху, жодного переконання в своїй правоті. Просто Виклад Себе.
Коли пишеш - з твого мозку пачками вилітають думки, більша частина котрих навіть не потрапляють на сторінки, розчиняються в повітрі над твоєю головою. Це не активна робота мозку, це говорить твоя душа або фантазія. Іноді не вистачаю слів , настільки абстрактно автор бачить світ. Перечитуючи , відчуваєш когнитивний дисонанс через скупість мови в порівнянні з безкраїми просторами твоїх думок...
Але все одно писати приємніше , ніж говорити.
Коли ти мовиш, взагалі втрачається сенс. У слухача немає часу переварити інформацію через бажання відповісти, вставити свою думку. Все просто проходить крізь забруднену марю того ж таки індивідуального сприйняття, осідаючи, в разі неправильної форми, булькаючим мулом нерозуміння.
У оратора немає часу окультурити розмову, підібрати слова... Це вам не написання, коли ти сам і це лише твій монолог, з лише твоїм протистоянням. Говорячи, ти втрачаєш частину правди під оком оппонента. Так, саме опонента, адже твій слухач тисне на тебе, ти не можеш нічого викреслити, чи переписати.
От ви сидите поруч, а між вами товстелезна глуха стіна. Слухати, та не чути. Добре, коли навпаки. Коли той хто поруч має потрібну кількість терпіння на той таки Виклад.
Чи знайоме вам відчуття, коли після розмови ви продовжуєте її подумки? Знаходите нові факти, аргументи, судження. Дискутуючи на цю тему з самим собою, ви більше розкриваєте свій потенціал. Розумний на сходах, як кажуть французи.
Та знову підводний камінь в тому, що міркувати на цю тему можна найактивніше від зовнішньої стимуляції.
Ми даємо один одному тонюсінькі паростки невідомих рослин, в наших розмовах… Будь вони викладені в інтернеті, усно чи на папері. А що з них виросте? Не знає ніхто. Можливо, та флора загине, можливо стане деревом чи кущем, або прекрасною квіткою….
Ми самі – володарі наших думок.
Тому таки …. Не беріть нічого близько до серця! Ми самі – володарі наших думок.
Ми не можемо достовірно знати, що мають на увазі всі. Пропускаючи слова крізь себе, не забувайте, я вас прошу, що лише МИ САМІ – ВОЛОДАРІ НАШИХ ДУМОК!!!